Глава 26

Вероніка

 - Що за?!

Стою розгублена і розгнівана водночас. В ніздрі вдаряє незнайомий раніше яскравий, цитрусовий аромат. Хоча, здається, я його десь вже відчувала. Навколо тісне приміщення, темно, моє тіло притиснуте до дверей.

 - Ти хто і чого хочеш від мене?!

Не бачу та відчуваю, як цей маніяк посміхається, але мовчить.

 - Відпусти мене, негайно! Інакше...

 - Що інакше? Кричати будеш?

 - Ні, отримаєш між ніг.

Відповідаю спокійно, а всередині злюся, мене трохи перетрушує від того, що відбувається.

 - Зубки гостренькі, хоча й першокурсниця. Тільки я  теж не хлопчисько, мене таким не злякаєш.

 - Впевнений?

Замовкаю і б'ю його між ніг. Він ухиляється і задоволено шепоче.

 - Навіть не думай, дівчинко. Ти видала наперед свій прийом. 

 - Думаєш?

Хитро посміхаюся, а далі б'ю локтем в живіт того маніяка. Доки невідомий бовдур скручується від болю, вибігаю з підсобного приміщення. Задихаючись швидко опиняюся в коридорі і ловлю на собі здивовані погляди одногрупників та інших студентів. 

Чомусь, коли мене туди тягнули, ніхто не думав допомогти, навіть уваги не звернув жоден студент. А саме зараз, чогось витріщаються на мене.

Мені байдуже на всіх. Хвилює інше, погляд, який відрізняється. Відчуваю його на шкірі інакше. Він вривається у кожну частинку тіла.

Не витримую, повертаю очі у той бік. Туди, звідки його відчувала. Торопію на місці. На мене дивиться не хтось інший, а саме Матвій.

Його очі видають щось схоже на бурю. Стає страшно і важко під його поглядом. Всередині, у грудях з'являється щось гірке та неприємне.

Раптом з підсобки виглядає той маніяк. Впізнаю у ньому третьокурсника, з яким ми недавно познайомилися. Точніше, у кого я врізалася.

Він тримається за живіт, скрутився на половину, але задоволено посміхається.

 - А ти хитра, тільки я не здамся.

 - Та пішов ти! 

Випалюю і йду подалі від допитливих очей.

День проходить жахливо. Постійно відчуваю на собі погляди одногрупників, які ще й шепочуться за спиною. Та найбільше встромляє дрібні голочки у спину погляд позаду. На нього найбільше реагую, адже він пробирається під шкіру і глибше. Повертаю обличчя і знову зустрічаюся з поглядом Матвія.

Відводжу очі, не можу дивитися йому у вічі. Будь-кому можу протистояти, тільки не Матвієві. Відтепер не можу, уникаю його, серце не витримує, нерви оголюються. Він пробирається все глибше і глибше. Ледь досидівши останню пару, хапаю рюкзак і вибігаю з аудиторії.

 - Дістали. 

Шиплю собі під ніс. Далі, як тільки опиняюся у дворі, де на мене чекає Машка, хапаю її під руку і тягну з двору університету. 

 - Ніка, що відбувається?

 - Пізніше.

Відійшовши трохи від університету, подруга мене зупиняє.

 - Ти скажеш, чи ні?

 - Я стала центром обговорення серед одногрупників.

 - І тебе це хвилює? Чи є щось ще, чого я не знаю? 

 - Є, третьокурсник. Дістав!

 - Що він зробив? Він тебе образив?

 - Затягнув в підсобку.

 - Чого?

 - Саме так.

 - А далі що? Невже ніхто не допоміг?

Машка схвильовано мене оглядає.

 - Так, допоміг, мій прийом у живіт локтем.

 - Чого?! Ну ти й даєш, подругою. Лише декілька годин мене не було поруч, а тут таке.

 - Хочеш, можемо помінятися місцями?

 - Ні, дякую.

Обоє посміхаємося.

 - Добре. Тільки ти ж не будеш переживати через того третьокурсника?

 - Переживати через того бовдура? Ні, звичайно. Та є ще дещо.

Кажу схвильовано.

 - Говори.

Нетерпляче підганяє Машка.

 - Коли я вийшла з підсобки, той маніяк вийшов за мною.

 - І?

 - В коридорі були наші одногрупники й інші студенти.

 - Скотина!

 - Ага! Тільки, ще не все.

 - Не зрозуміла.

 - Те все бачив Матвій.

 - Ну ні...

 - Сама так, Маш. Він все бачив і глянув на мене так холодно. Мені аж не по собі стало.

На очах з'являються сльози.

 - Так, все. Не плакати мені тут.

 - Нехай тільки споробує, ще хтось тебе образити. А тій скотині з третього курсу, ми ще влаштуємо.

Стає трохи легше від підтримки подруги, її слів. Машка продовжує.

 - Здається вже пора нам трохи відволіктися і розслабитися. І я не про наші плаксиві вечори.

 - Подруго, ти про що?

 - Я тут чула про один клуб.

 - Що? Маш, ти серйозно? Але Андрій?

 - А що Андрій? Ну по-перше, я не збираюся сидіти, як монашка в чотирьох стінах чи зраджувати Андрія. А по-друге, подрузі потрібна допомога. А допомогти подрузі - то святе. 

Прикладає руку до грудей Машка. Своєю дією викликаючи у мене сміх. 

 - Нарешті ти посміхаєшся.

Каже вона. Ми сміємося разом і обіймаємося.

 - Маш, дякую, що ти є у мене. 

Більше не плачу. Ми йдемо в найближчий торговий центр по наряди для сьогоднішнього вечора. 

Чекай на нас клуб, чекай нас Львів. У нас з подругою сьогодні плани відпочити і добряче відірватися...

Приємного читання, мої любі❤️

Обіймаю❤️