Глава 25

Вероніка

 - Ходімо!

Занадто голосно кажу до подруги. Машка досі стоїть з розкритим ротом. 

Зникаю за воротами університету. Мене починають душити сльози, які збираються в очах.

Чому? За що? Що я йому зробила?

Мене наздоганяє подруга.

 - Ніка, Ніка! Матвій її відштовхнув.

 - Що?

 - Він її відштовхнув, зло прогарчавши. Я бачила. Білявка образилася і пішла.

 - Відштовхнув? Мені байдуже. 

З болем і сумом кажу я.

 - Ну ти чого, Ніка? Хто знає, що то за дівчина. Можливо до Матвія вона сама полізла.

 - Хай робить, що хоче. Він вдає, що ми незнайомі. Тоді нехай насолоджується своїм бурним життям.

 - Ніка...

Вигукує мені услід подруга. 

Більше не залишається настрою, щоб йти в кафе і святкувати перший день навчання. 

*****

Ми з повними пакетами смаколиків в руках завалюємося до мене у квартиру. Нам ледь вдалося випросити пляшку червоного в молоденького хлопця на касі. В інших нам не продавали, вимагаючи паспорта. Набрали багато солодкого, чіпсів, великий торт і банку згущеного молока. Хочемо об'їстися і відволіктися.

Сидимо з подругою, говоримо ні про що і за все на світі. Після декількох келихів, добряче п'яніємо.

 - Матвій, він інший. Між вами щось особливе. Мій Андрій, не такий. Тобто, він теж хороший, але відчуття...

Починає говорити сп'яніла Машка.

 - Ти про що зараз кажеш?

Теж в п'яному вигляді перепитую подругу. Випите винно, або неочікувана сьогоднішня зустріч, робить мене якоюсь розсіяною.

 - Знаєш... Андрій мій перший хлопець, в усіх сенсах того слова. Але... Але...

В подруги на очах з'являються сльози. Вона ніколи не розповідала про свої почуття до Андрія. Хоча, я досі не розумію, чому Маша саме з ним. З усіх хлопців, він подобався мені найменше, через свій характер. Андрій був постійно злим та чимось незадоволеним. Він часто ображав свою молодшу сестричку, а ще - сильно мене недолюблював, як і я його. Чомусь мені здається, що з ним, Машка точно не пара. Тільки, то моя лише думка, я не хочу лізти у стосунки Маші та Андрія. Хоча розумію, що подруга сама себе обманює. Адже з тим, кого не кохаєш по справжньому, щасливою не будеш. Мене таке усвідомлення засмучує.

 -  Маш, ти його кохаєш?

 - Чи кохаю? Напевно. Тільки у нас не таке кохання, як у вас з Матвієм. Воно інше.

 - Подруго, я не розумію. 

 - Я... Я Андрію довіряю. Інколи почуття бувають іншими. Поряд з ним я спокійна, захищена і не самотня. 

Ніколи не думала, що життєрадісна Маша насправді нещасна. Вона все життя живе лише з матір'ю. Де її рідний батько, ніхто не знає, навіть баба Ніна. Виявляється, те, чого їй не вистачало все життя, вона знайшла в Андрієві і точно сплутала з коханням.

 - Подруго, ти не повинна...

 - Повинна. Я вдячна Андрієві за все, що він для мене робив і робить. Так, я не відчуваю метеликів, коли він поруч, тієї шаленої бурі емоцій про які розповідають у книгах. Тільки мені вистачає й цього. Знаєш, скільки людей у світі живуть так і не відчувши справжнього кохання?

 - Ти впевнена, що вони щасливі?!

Кажу здивовано до подруги.

 - Не знаю. Тільки від цього, ще ніхто не помер.

Стає по-справжньому шкода Машку.

 - Знаєш, в мене все навпаки до Матвія? До нього, я відчуваю щось нестримне, заборонене і неможливе. Тільки моя мати... Колись Віка, а тепер рідна мати, все зруйнувала.

 - Хіба то біда?

Перебиває мене вже добряче п'яна подруга.

 - Тобто?

В такому самому стані перепитую. Зараз мої думки трохи розсіяні.

 - Тобі потрібно потерпіти зовсім трохи, до повноліття. А далі твоя мати нічого не зможе зробити. Тоді все залежатиме від твоїх бажань.

 - Батько теж так сказав.

 - У тебе хороший батько. 

 - Соромно признатися, та я тільки вчора це зрозуміла. Вчинки матері поперек горла вже стоять.

 - Тоді не бійся і одразу після повноліття дій.

 - Дій? І як мені діяти?

 - Впевнено і безкомпромісно!

Вигукує подруга.

 - Впевнено і безкомпромісно!

Повторюю за нею, ми стукаємося бокалами з вином і випиваємо знову.

Так, як ми з подругою рідко п'ємо, то п'яніємо дуже швидко. Далі не помічаю коли, та засинаємо з їжею у мене на ліжку.

*****

Прокинувшись зранку, зриваємося і носимося по квартирі. Хто таблетки шукає від головного болю, хто душ хоче прийняти, а далі йдемо на пошуки своїх телефонів. Знаходжу нарешті свій. Хочу подивитися, чи нерозряджений, розблоковою, а там...

 - Трясця! Машка, що я наробила?!

Подруга, яка до того носилася по квартирі, як ураган, зупиняється. Вона здивовано дивиться і підходить до мене. Машка опускає погляд у телефон і торопіє, як і я від того, що баче.

В телефоні моя переписка не з ким іншим, як з Матвієм... 

 - Трясця! Що за?...

Ніка: Привіт зраднику.

Матвій: Ну привіт, ангелочку.

Ніка: Я тобі не ангелочок.

Матвій: Ти права, ти стала моїм нещастям.

Ніка: Чого? Сам ти нещастя!

Матвій: Що хочеш від мене, нещастя блакитнооке?

Ніка: Хотіла запитати, як твоя білявка?

Матвій: Моя білявка? Тобі яка різниця? Чи ти ревнуєш?

Ніка: Чого? Помиляєшся! Просто тебе постійно до білявок тягне, чи то їх до тебе.

Матвій: І тебе теж до мене постійно тягне?

Ніка: Що? Матвій, я тобі за інше кажу.

Матвій: Отже, я вже Матвій?