Глава 18

Вероніка 

Знаходимося з Матвієм у схованці Марка. Ситуація трохи абсурдна, згодна. Інколи сама собі дивуюся, своїм вчинкам. До речі, що до нього... Через все, що відбувається, я закинула історію Лізи і Богдашевського. Та я обіцяла допомогти і стримаю своє слова. 

Сидимо на дивані, Матвій мене обіймає. Він цілує у маківку, наші пальці переплетенні. Матвій гладить великим пальцем мою руку, мовчимо, насолоджуємося. 

Інколи мовчання дійсно потрібне. Воно говорить більше, ніж слова. Наша близькість, тактильність, набагато важливіша. Важливо мати людину з якою комфортно просто помовчати. Та згадавши про свою обіцянку, першою починаю розмову.

 - Матвій.

 - Слухаю мій ангел.

 - Скажи мені правду. Ти справді не знаєш, де Ліза?

 - Ніка, ми серйозно будемо про це говорити?

 - Матвій, так, будемо. Послухай, я знаю, як ти ставишся до Богдашевського.

 - Дякую, що хоч ім'я того кретина не назвала.

 - Матвій!

 - Що Матвій?

 - Не злися. Чи ти ревнуєш? 

Заглядаю в його очі і бачу бурю емоцій. 

 - Так, точно, ти ревнуєш. 

Вивільняюся з його захвату, сідаю йому на коліна, Матвій одразу хапає за талію і хитро та спантеличено дивиться. Беру руками його обличчя та ніжно цілую в губи. Тоді відриваюся. Хлопець розчаровано стогне.

 - Так не чесно.

 - Матвій, прошу. Я лише хочу їм допомогти, правда. У мене нема інших намірів, в Богдашевського тим більше. Уяви, якби на місці Лізи, була я.

 - Чого? Навіть думати про таке не смій. Чуєш?

 - Ну ось, бачиш.

Матвій сильніше притискає мене до себе, спирається своїм чолом до мого, прикриває очі і говорить.

 - Гаразд, я розповім тобі все, що знаю.

Посміхаюся.

 - Дякую, це дійсно важливо.

Повертаюся в попередню позу, Матвій знову мене обіймає і починає розповідати.

 - Все розпочалося з того, що Ліза і той кретин...

 - Матвій!

 - Ну добре, Богдашевський, таємно почали зустрічатися. Я першим про те дізнався. Та другу нічого не казав.

 - Чому?

 - Тому, що спочатку Ліза відхиляла залицяння Богдашевського. А про нього самого, ходили погані чутки. Андрій та його батько були жорстокими і несправедливими по відношенню до Лізи. Я не хотів, щоб у неї були неприємності. Та Андрій сам здогадався. Він тоді взагалі здурів, не дозволяв їй зайвого кроку ступити. Лізі дійсно було важко з цими чоловіками, без матері. Я навіть знаю про випадки, коли на неї піднімали руку. Хоча друг про те мовчить.

 - Боже, бідна дівчина.

 - То ще, не все. Доводилося часто за неї заступатися. Не міг спокійно дивитися на жорстокість Андрія. Ми з ним в той час сильно сварилися. Ліза не мала до кого втекти, кому розповісти про те, що відбувається. Тоді Андрій пригрозив їй, щоб вона залишила Богдашевського і думати про нього забула. А той кретин...

 - Матвій...

 - Добре, забув. Коротше, він почав дивно поводитися і сильно діставати Лізу. Вона його боялася. Думала, що Марк теж може підняти на неї руку. Тому закрилася у собі. Через те, вони з Богдашевським тоді розійшлася. Та той псих, так просто не відпускав Лізу. Вона мені довірилася, я її підтримав. У неї не було нікого, кому можна було би довіряти.

 - Уявляю, що вона пережила. А далі що?

 - То було моєю ідеєю вдавати, що ми зустрічаємося. Тоді Марк відстав і Андрій змирився. Більше він на неї руки не піднімав. Я йому пригрозив. Тоді думав, що таким чином всім буде краще. Спочатку так і було. Та пізніше, Марк остаточно головою поїхав. Він знову переслідував Лізу. Його нічого не зупиняло. Тоді я розповів про все другу, аби захистити Лізу від Богдашевського.

 - І?

 - Я думав, що той маніяк, хоча би інколи може бути адекватним. Та він час від часу їхав дахом і витворяв таке, що нормальним назвати важко. Зі мною у нього постійно були проблеми. То й не дивно. Він думав, що ми дійсно з Лізою разом. Далі дівчина закохалася у мене. Тоді все перевернулося. Я розумів, що то не закоханість, а вдячність. Вона відчувала до мене своєрідну любов, не як до хлопця, скоріше людини, яка допомогла, підтримала, захистила. Пізніше Ліза сама те зрозуміла. Дівчина знову почала сохнути по Богдашевському. Він на ній помішався теж. В один день, вона наважилася розповісти про стосунки з ним батькові і братові. Андрій дізнався про те першим. Вони тоді з Лізою сильно посварилися і вона пішла.

 - Тобто пішла?

 - Друг нікому не зізнавався. Казав лише, що зникла. Та насправді, Ліза зібрала найнеобхідніші речі і пішла з дому. 

 - Тобто, вона не зникла, як всі говорять, а просто пішла від них?

 - Так. Ліза навіть залишила записку. Та що у ній було написано, я не знаю. Від мене Андрій приховує. Насправді, вони з дядьком Михайлом досі мають надію, що Ліза колись повернеться.

 - Нічого собі! Чому тоді вона з Марком не поговорила?

 - Того я не знаю. Думаю, що між ними теж щось сталося. Усі спочатку думали, що вона втекла до нього, або з ним. Та коли Богдашевський з'явився і теж почав її шукати, то зрозуміли, що ні. Він чомусь думає, що ми з Андрієм сховали Лізу.

 - Не розумію, як Андрій з батьком могли бути такими жорстокими?

 - Чесно? Я теж. Та друг після того змінився, він сильно шкодує про свої вчинки. А Богдашевський, як бачиш, остаточно злетів з котушок. Він навіть наважився тебе викрасти. 

Кажучи про те, хлопець стискає кулаки.

 - Матвій, я теж спочатку злилася, та коли ми з ним відверто поговорили, то я зрозуміла, що він не такий вже й поганий. Марк сильно любить Лізу і страждає. Він хоче лише її побачити, поговорити. Розумієш?

 - Здається, тепер розумію. Адже в тому, що Ліза втекла, винні всі. Я, як друг, Андрій, як брат, дядько Михайло, як батько і Марк, як коханий хлопець.

Тепер все стає на місця. Більше ми з Матвієм не піднімаємо цієї теми. Весь час проводимо разом, так і засинаємо. Звичайно не забувши при тому, замкнути зсередини двері.