Глава 14

Вероніка

Віка липне до Матвія. Прямо таки липне. Бачу, помічаю, що йому неприємні її доторки, або мені здається. Матвій прибирає її руку, та вона наче приклеїлася до нього. Хлопець прикриває очі і важко видихає. 

Хочеться відліпити ту змію від Матвія. Та не можу. Хто я для нього? Тоді, в тій закинутій хатині, він дав ясно зрозуміти, що я навіть не подруга. А вони... Між ними, можливо, щось було раніше. Я не знаю правди. Та й мабуть, ніхто мені не скаже. Може, вони й зараз разом. Віка дозволяє собі торкатися до нього. А я, не дивлячись ні на що, не маю такого права. Від цього усвідомлення, стає важко, боляче. Ком у горлі, а сльози на очах. Відводжу свій погляд, аби не заплакати. Я ж не плачу, забула, відпустила. Тільки здається, запізно, я про це згадала.

Хапаю Машу за руку і шепочу.

 - Ходімо одягнемося і купимо морозива. Мені так солоденького захотілося.

 - Зараз?

 - Так, зараз.

Злюся на подругу. Машка підозріло дивиться, та все ж, виконує моє прохання. Відчуваю на собі погляд Матвія, моє тіло миттєво реагує легким поколюванням. Ніби у нього встромляють сотню дрібних голочок. Відчуття незвичні. Коли підходимо до своїх речей, я помічаю, що моя сукня забруднилася. 

 - Не розумію. Я ж обережно її склала і поклала на рушник. Як вона могла так забруднитися?

 - Може хтось допоміг?

Підозріло каже Машка 

 - В якому сенсі?

Перепитую подругу. 

 - Мила моя, за час твоєї відсутності, багато чого змінилося. Колишні дитячі витівки переросли в дорослі.

 - Ти натякаєш на Віку?

Повертаю свій погляд на ту змію. Бачу, як вона щось щебече Матвієві. Та він не реагує. Хлопець лише уважно дивиться на свого друга і злиться.

 - Я, коли почала зустрічатися з Андрієм, теж багато чого пройшла. За ним, знаєш, також дівчата бігали і різне мені робили. Тому й досі перестраховуюся. Ось, тримай.

Подруга простягає згорток тканини.

 - Що це?

 - Моя сукня. У нас з тобою однаковий розмір. Повинна підійти. 

 - Дякую рідна.

Обіймаю подругу, посміхаємося і йдемо переодягатися далі від хлопців. Тоді швидко біжимо за морозивом. Я вибрала пломбір, а Машка - каштан. Дорогою подруга каже.

 - Ну й зміюка та Віка!

 - Маша, не треба.

Стає важко і прикро. Машка права. Колись ми з Вікою дружили, я їй довіряла. А вона мене зрадила і зараз робить боляче. Знаю, Віка навмисно поводиться так з Матвієм. Вона хоче зробити ще гірше, ніж зробила до того. У неї виходить. Мені дійсно боляче на них дивитися. Ніби лещатами хтось серце скручує.

 - Хай робить, що хоче 

Кажу до подруги.

 - А де моє морозиво?

Вигукує за спиною Матвій. Підстрибую від несподіванки. 

Сподіваюся, він не чув нашої розмови...

Доки стою розгублена, Матвій підходить ближче і відкусує шматочок від мого морозива. Злюся. 

Чого він тут? Нехай йде до своє Віки. Якщо між ними щось є, то чому Матвій постійно мене переслідує?

 - Що тобі треба?!

Зло випалюю до хлопця.

  - Серйозно? 

Хитро дивиться, примруживши погляд Матвій.

 - Чого ти хочеш?

 - Поговорити. Ти ж обіцяла. Пам'ятаєш?

 - Ви поговоріть, а я до Андрія!

Вигукує подруга і швидко зникає.

  - Маша...

Та подруги й слід простиг.

Зрадниця...

 - Матвій, а тобі не час до Віки? Вона напевно вже зачекалася.

Обертаюся, щоб піти. Матвій хапає мене за руку і зупиняє.

 - Ніка...

 - Не смій. Чуєш? Ти не маєш права мене так називати.

Вириваю руку і йду. Матвій вигукує вслід.

 - Знову тікаєш?

Підбігаю до подруги. Вона стоїть обіймаючись з Андрієм. Віки нема. Не знаю куди та змія зникла, та стає спокійніше.

Маша виринає з обіймів Андрія. Далі починаємо веселитися і обливатися водою. Розслабляюся, відчуваю себе легко, невимушено. Я наче повернулася в минулий, безтурботний час. 

Знаю, Матвій дивиться. На його погляд, моє тіло завжди дивно реагує. Мені постійно страшно від того. Не можу себе контролювати, свої відчуття. 

Повертаю обличчя до нього. Стикаємося поглядами. Мене наче струмом пробиває. Не можу відірватися, він теж дивиться, наскрізь, ніби зчитує. Відчуття, що пробирається під шкіру. Його очі стають темними, з дивним блиском. Він затягує мене в темряву. Я ніби гублюся від його погляду...

Приємного читання, мої любі) 

Обіймаю❤️