Глава 6

Матвій

Після довгих допитів у слідчого в місті, виходимо з друзями із відділку. Нас наздоганяє Степан Дмитрович.

 - Хлопці, мені потрібно поговорити із слідчим на одинці. Постараюсь щось зробити. Нікуди не йдіть. Зрозуміли мене? Я скоро повернусь і ми все обговоримо.

 - Нам що, тут весь час стирчати?

Злиться Микита.

 - Ти ще умови надумав ставити, хлопче? Якщо хочеш, я можу все залишити і розбирайтеся самі.

 - Макита!

Гаркаю на друга. Встрягає й Андрій.

 - Степан Дмитрович, вибачте, звичайно ми зачекаємо. 

 - Добре.

Дільничний віддаляється, а ми з хлопцями відходимо подалі від відділку і падаємо збоку на траву. Микита мовчить, Андрій задумано дивиться, Роман руками зарився у волосся. Інші теж мовчать. 

 - Пацани, все через мене.

Кажу до них.

 - Ні, друже. Справа у мені.

Відповідає Андрій 

 - До чого тут ти? Марк злий на мене. Твоя сестра вибрала мене. А він...

 - Не треба брате. Тільки не кажи, що він був закоханий. Цей кретин лише наглий мажор. Він звик, що дівчата самі падають у його обійми. Моя сестра виявилася йому не по зубах. Ось тепер він і біситься. 

 - Друже...

Та Андрій продовжує, не хочу його перебивати.

 - Ліза нас з батьком знищила. Батя змарнів на очах. У нього не залишилося надії. Куди вона могла безслідно зникнути? Після смерті матері зникнення сестри добило його остаточно. Він лише заради мене тримається. А я так боюсь його підвести.

Обезсилено говорить друг.

 - Друже, я впевнений, вона в порядку. Ліза обов'язково знайдеться і все пояснить.

 - Аби ж тільки з'явилася. Більше не можу бачити страждання батька. Хочу, щоб він знову жив, а не існував.

Стукаю друга по плечі. На нього і дядька Григорія багато звалилося. Спочатку померла тітка Люда і залишила двох малих дітей на чоловіка. Андрійові тоді було 10, а Лізі 7. Та батько Андрія більше не одружився. Він один виховав двох дітей. Все було добре, доки Ліза не виросла. Тоді до неї почав чіплятися Марк Богдашевський. Він був ще тим кретином, мажором, синочком мера, якому дозволено все. Тоді Ліза знайшла в мені підтримку. Всі думали, що ми зустрічаємось, навіть Андрій. Та це було не так. Крім сестринських почуттів до Лізи, в мене не було нічого. Я взагалі щось відчувати не міг. Лише до Вероніки. Ця дівчина з ангельськими очима мене змінила. До неї були такі почуття, в яких зізнатися боявся навіть собі. Зараз коли бачу Вероніку, пульс пришвидшується, дихати важко. Зі мною щось відбувається. Не знаю, не розумію що саме. Думав пройде, забудеться, ми ж були дітьми, підлітками. Та коли знову її побачив, почув голос, мене накрило. Колишні відчуття почали повертатися, оживати, підніматися з колишньої забутої прірви у якій я застряг. 

Що до Лізи, то ніхто з друзів не знав, що між нами відбувається. А найголовніше, Марк, він тоді відчепився від дівчини. Коли цей кретин дав їй спокій, я розповів про все Андрію. Та було пізно, бо зрозумів, що дівчина у мене закохалася. Я не хотів і не міг її обманювати. Адже нічого не відчував до Лізи. Друг тоді заспокоївся. Він зрозумів, що я не використовував його сестру, лише допоміг позбутися Марка. Та не все, так просто. Тоді Андрій з Лізою сильно посварилися. Після чого, вона зникла. Де її тільки не шукали. Та дівчина досі не знайшлася. Андрій з батьком вже втратили надію.

Сидимо у тиші. Раптом в Андрія дзвонить телефон. Друг знімає слухавку.

 - Так Маш. Не переживай в нас все добре. Я тебе пізніше наберу...

Далі він замовкає. Андрій схвильовано переводить на мене погляд і помітно блідне.

 - Я зрозумів. Заспокойся мила. Добре? Ми все вирішимо. Я тобі передзвоню.

 - Що таке, брате?!

Зло виходить у мене. Я добре знаю Андрія. Його схвильований погляд мене турбує.

 - Матвій, ти тільки не злися і...

 - Кажи!

 - Наші дівчата такого наробили.

Хлопці теж зриваються. Підходжу впритул і кричу.

 - Ти скажеш, чи ні?!

 - Вероніка з Машкою хотіли допомогти. Ніка зустрілась з Богдашевським аби поговорити і...

Хапаю друга за груди.

 - Що вона зробила?!

Стримуватись не можу, в мені все горить, перевертається.

 - Друже, це не все. 

 - Що?

 - Цей кретин із своєю свитою забрав дівчину і кудись повіз.

 - Якого?! Твою ж...

 - Та не все так страшно. Вона записали його зізнання у телефон, який зараз з нею.

Далі вже не слухаю і швидко набираю Богдашевського. Йдуть гудки, не бере, кретин. Я тебе знищу, розчавлю. За мою Ніку з під землі дістану. Хочу набрати Вероніку, друг зупиняє. Не треба, ти її видаси.

 - Гаразд. 

Йду з подвір'я відділку.

 - Матвій, ти куди?!

Кричить Роман.

 - Ви тут розбирайтеся, а мені потрібно знайти Вероніку.

За спини чую голос Степана Дмитровича.

 - Стій! Кому кажу?! Матвій!

Хлопці все пояснили дільничному. Їдемо машиною в село. Я весь на нервах, злий, готовий все трощити. Особливо хочу поламати Марка. 

Я тебе дістану. Ти вже перейшов всі межі. Тільки не Вероніка, її ти чіпати не можеш. А що до тебе, паночко, коли я доберуся, тобі буде не солодко. Зараз в голову вривається спогад.

3 роки тому...

Весна, шкільні канікули, скоро великдень. З нетерпінням чекаю на свою дівчинку. Ніка стала мені найближчою і найважливішою людиною. Вона не сестра і не подруга. До неї якісь інші, незрозумілі почуття. Дівчина мене змінила. Допомогла стати таким, яким я є зараз.

Ми переїхали в село після банкрутства батькового бізнесу. Він був відомим юристом. Одна програна справа високого чиновника і його викинули, а кар'єру знищили. Для мене це теж був переломний момент. Я розлучився із колишнім життям, з друзями і переїхав у село. Та ця дівчина внесла в моє життя всі кольори веселки. Вона змінила мій погляд на все, що оточує. Завдяки Вероніці, полюбив це неймовірне місце. Кожен раз, я сильно чекав на нашу зустріч і радів, як ненормальний.