Глава 5

Вероніка

Матвій підвозить мене до будинку баби Ніни. Він тормозить біля паркану, злазить з мотоцикла і допомагає мені злісти. Відчуваю, що знову дивиться, впивається поглядом. Аби не піддатися цьому пориві, швидко вимовляю.

 - Дякую.

Матвій усміхається, його усмішка викликає приємне тепло всередині.

 - Звертайся. 

Відповідає хлопець.

 - Дякую за курточку.

 - Зігрілась?

 - Дуже.

 - Сподобалось у клуб?

 - Думаєш?

Посміхаюся.

 - Хіба ні?

З хитрістю перепитує хлопець.

 - Навіть не знаю, довелось трохи понервувати в кінці вечора. 

 - Тобто ти запам'ятала тільки бійку?

Він посміхається з хитрістю і підозрою. Не дивлячись на сьогоднішню бійку, я відчула також й приємні емоції від вечора. Впевнена, що Матвій також. Він надто емоційно на все реагував.

 - Дякую тобі за зустріч з Машою. Для мене це справді важливо.

 - Радий, що зміг допомогти.

Віддаю Матвієві куртку і знову себе обіймаю. Його одяг не тільки зігріває, він пахне ним, Матвієм. Від його аромату відчуваю тепло і захист.

 - Тоді до зустрічі. 

 - До зустрічі.

Розвертаюся і йду в будинок. Вже темно, середина ночі. Знову відчуваю його погляд. Моє тіло реагує легким поколюванням.

Заходжу у будинок і закриваю двері. Після того, Матвій заводить мотоцикл і кудись їде. Це я розумію по віддаляючому звукові шайтан машини. Через хвилювання довго ходжу по кімнаті. Я не може заспокоїтися, а не те, щоб заснути. Лише під ранок від безсилля засинаю. Та довго не сплю і як тільки відкриваю очі, одразу зриваюся до вікна. З горища добре видно подвір'я Матвія. Заглянувши, з полегшенням виддихаю. Бачу на подвір'ї його мотоцикл і заспокоююся. Матвій вдома. Чим спричинене таке хвилювання, не розумію. Стараюся про це не думати. Мої думки перериває бабуся, вона стукає у двері.

 - Онучко, ти не спиш?

 - Ні, бабусю, проходь. 

 - Як вчора погуляли? Матвійко тебе привіз? А то я заснула, навіть не чула коли ти прийшла. 

 - Добре бабусю. Так, Матвій мене привіз.

 - От і добре. Спускайся тоді, будемо снідати. Ти мені сьогодні по господарству допоможеш?

Бабуся з підозрою дивиться на мої руки, на яких дорогий і модний манікюр. Помічаю і посміхаюся.

 - Ба, звичайно допоможу. Ти ще питаєш?

Ми обоє посміхаємося і баба Ніна виходить. Одягаю футболку, легкі джинси, сорочку і кеди. Зручний і колись улюблений стиль у одязі. Через декілька хвилин спускаюсь. Ми снідаємо з бабусею за веселою і приємною розмовою. Та нашу ідилію руйнує стук у двері.

 - Бабусю, я відкрию.

Зриваюся і біжу до дверей. Усмішка з обличчя не зникає до того моменту, доки не бачу хто там стоїть. Помічаю старшого чоловіка, років 55-ти, з легкою сивиною і в поліцейській формі.

 - Ви онучка Ніни Михайлівної?

 - Так. А ви?

 - А я Степан Дмитрович, місцевий дільничний.

 - Дільничний?

 - Так.

 - Щось сталося?

До нашої розмови приєднується баба Ніна.

 - Степане Дмитровичу, що відбувається? 

 - Мені потрібно з вами поговорити Ніно Михайлівно і з вашою онучкою також.

Ми опиняємося за столом. Баба Ніна наливає чай Степану Дмитровичу. Він ввічливо відмовляється, але надовго його не вистачає. Відмовити бабі Ніні неможливо. Тоді все-таки за чаєм починається розмова.

 - То може ви розкажете, що сталося?! Як вас там, Степан Дмитрович?

 - Ніко, хіба так можна?

 - Ніно Михайлівної, все нормально. Я зараз поясню. На молодих хлопців із сусіднього села напали і сильно побили. Та ще й зняли це все на відео.

 - А до чого тут ми?

Запитує баба Ніна. 

  - Побили їх наші хлопці. Один з них, це Матвій Левченко.

 - Чого?! 

Шоковано підвищую голос.

 - Так Веронікою, а ти одна із свідків вчорашнього вечора.

 - Онучко, що відбувається? Ти ж казала, що все добре.

 - Все добре бабусю, я пізніше поясню.

 - Послухайте, Степан Дмитрович, такого не може бути. Ті хлопці вчора самі приїхали і розпочали бійку. Та й...

 - Вероніко, справа не у вчорашній бійці.

 - А в чому тоді?

 - Їх побили трохи пізніше. А точніше, сьогодні під ранок. На відео обличчя нападників не видно. Та заяву ті "невинні діти", як свідчать їхні батьки, написали саме на наших хлопців. Тепер у пацанів проблеми.

 - Але ж...

 - Вероніко, скажи, Матвій після третьої години ночі був вдома? Його батьки можуть збрехати. За свідченнями інших свідків, ви вчора були разом, та й по сусідству живете. Хлопець підвозив тебе додому, так?

 - Так, але...

Заминаюся. Якщо я зараз скажу правду, то що буде з Матвієм? Мені щось підказує, що все не те, чим здається. Тому вирішую збрехати.

 - Степан Дмитрович, я...

 - Вероніко Сидоренко, ви засвідчуєте, що бачили Матвія Левченка після 03.00?

Дільничний починає злитися.

 - Так.

 - А чому так невпевнено?

Перепитує дільничний. Раптом оживаю.

 - Вибачте, я просто розгубилася. Повірте, Матвій нічого поганого не міг зробити. Він не такий, а ось ті хлопці... Я їх не знаю, звісно, але від місцевих чула багато поганого.

 - Розумію, але мені потрібні факти. Тому розпишіться ось тут і я піду.

Розписуюся і Степан Дмитрович йде.

 - Зачекайте, що буде з Матвієм й іншими хлопцями?

 - У Матвія тепер є свідок. Потрібно знайти свідків для інших. Та це, ще не все. Його ще будуть кликати на допити і експертизу.

Далі Степан Дмитрович виходить. Стою розгублена, а тоді вимовляю до бабусі.

 - Ба, вибач, я тобі сьогодні не зможу допомогти. Мені потрібно поговорити з Матвієм.

 - Звичайно онучко. Тільки що ж вчора сталося?

 - Я пізніше все поясню. Добре?

 - Добре, тільки нікуди сама не лізь. А то я тебе знаю. Я ще не забула, як ти у дитинстві в бійку через Матвія полізла.

5 років назад...

Біжу на річку, біля якої на мене мав чекати Матвій. Вже його бачу, але не самого, а ще з якимось хлопцями, трохи старшими. Коли підбігаю ближче, то ті хулігани починають його бити. Матвій з усіх сил старається їм відповісти. Їх троє, вони старші, високі. Я ні секунди не вагаюсь і біжу до хлопця на допомогу. Налітаю на одного з них і вискакую на плечі. Я його б'ю, він щось кричить у відповідь. Матвієві з двома іншими стає легше битися, але однаково сили нерівні і хлопці валять Матвія на землю. Я також не здаюся і засипаю третьому пісок у очі. Тоді налітаю на ще одного. Коли він переключається на мене, Матвій завалює іншого і той від безвиході втікає. А той що бореться зі мною, розмахується, щоб вдарити. В цей момент, Матвій перехоплює його руку і першим б'є. Хтось із старших бачить ту бійку, в якій перемогли ми з Матвієм і викликає місцевого дільничного. Тоді баба Ніна вперше змушена була забирати мене з відділку. Хоча й сам дільничний тоді нас похвалив, а тих хуліганів покарав. Та баба Ніна сильно розізлилась на мене і покарала. Не сильно, лише не дозволила бачитися з Матвієм тиждень часу. Та для мене, це було випробуванням...