Глава 5

Вероніка

Матвій підвозить мене до будинку баби Ніни. Він зупиняється біля паркану, злазить з мотоцикла і допомагає мені злісти. Відчуваю, що знову дивиться, впивається поглядом. Боюся піддатися цьому пориві, тому швидко вимовляю.

 - Дякую.

Матвій усміхається, його усмішка викликає приємне тепло всередині.

 - Звертайся. 

Відповідає хлопець.

 - Дякую за курточку.

 - Зігрілась?

 - Дуже.

 - І як тобі наший клуб?

 - Наший? Взагалі-то я теж тут деякий час жила.

 - Нік...

Матвій хоче пояснити, та я його випереджаю, аби запобігти наступній не зовсім приємній розмові.

 - Клуб чудовий, мені все сподобалось. Звичайно до останнього моменту.

 - Моменту?

 - Ну так, довелось трохи понервувати в кінці вечора. 

 - Тобто, ти запам'ятала тільки бійку?

Він посміхається з хитрістю і підозрою. Не дивлячись на сьогоднішню бійку, я відчула також й приємні емоції від вечора. Впевнена, що Матвій також. Він надто емоційно на все реагував.

 - Дякую тобі за зустріч з Машою. Для мене це справді важливо.

 - Радий, що зміг допомогти.

Віддаю Матвієві куртку і знову себе обіймаю. Його одяг не тільки зігріває, він пахне ним, Матвієм. Від його аромату відчуваю тепло і захист.

 - Тоді до зустрічі. 

 - До зустрічі.

Розвертаюся і йду в будинок. Вже темно, середина ночі. Знову відчуваю його погляд. Моє тіло реагує легким поколюванням.

Заходжу у будинок і закриваю двері. Після того, Матвій заводить мотоцикл і кудись їде. Розумію це по віддаляючому звукові "шайтан машини". Через хвилювання довго ходжу по кімнаті. Я не може заспокоїтися, а не те, щоб заснути. Лише під ранок від безсилля засинаю. Та довго не сплю і як тільки відкриваю очі, то одразу зриваюся до вікна. З горища добре видно подвір'я Матвія. Заглянувши, з полегшенням видихаю. Бачу на подвір'ї його мотоцикл і заспокоююся. Матвій вдома. Чим спричинене таке хвилювання, не розумію. Стараюся про це не думати. Мої думки перериває бабуся, вона стукає у двері.

 - Внучко, ти не спиш?

 - Ні бабусю, проходь. 

Бабуся заходить.

 - Як вчора погуляли? Матвійко тебе привіз? Я заснула, навіть не чула коли ти прийшла. 

 - Добре бабусю. Так, Матвій мене привіз.

 - От і добре. Спускайся тоді, будемо снідати. Ти мені сьогодні по господарству допоможеш?

Бабуся з підозрою дивиться на мої руки, на яких дорогий і модний манікюр. Помічаю і посміхаюся.

 - Ба, звичайно допоможу. Ти ще питаєш?

Ми обоє посміхаємося і баба Ніна виходить. Одягаю футболку, легкі джинси, сорочку і кеди. Зручний і колись улюблений стиль у одязі. Через декілька хвилин спускаюся. Ми снідаємо з бабусею за веселою і приємною розмовою. Та нашу ідилію руйнує стук у двері.

 - Бабусю, я відкрию.

Зриваюся і біжу до дверей. Усмішка з обличчя не зникає до того моменту, доки не бачу, хто там стоїть. Помічаю старшого чоловіка років п'ятдесяти п'яти з легкою сивиною і в поліцейській формі.

 - Ви внучка Ніни Михайлівної?

 - Так. А ви?

 - А я Степан Дмитрович, місцевий дільничний.

 - Дільничний?

 - Так.

 - Щось сталося?

До нашої розмови приєднується баба Ніна.

 - Степане Дмитровичу, що відбувається? 

 - Мені потрібно з вами поговорити Ніно Михайлівно і з вашою онукою також.

Ми опиняємося за столом. Баба Ніна наливає чай Степану Дмитровичу. Він ввічливо відмовляється, але надовго його не вистачає. Відмовити бабі Ніні неможливо. Тоді все-таки за чаєм починається розмова.

 - То може ви розкажете, що сталося?! Як вас там, Степан Дмитрович?

 - Внучко, хіба так можна?

 - Ніно Михайлівна, все нормально. Я зараз поясню. На молодих хлопців із сусіднього села напали і сильно побили. Та ще й зняли це все на відео.

 - А до чого тут ми?

Запитує баба Ніна. 

  - Побили їх наші хлопці. Один з них, це Матвій Левченко.

 - Чого?! 

Шоковано підвищую голос.

 - Так Вероніко, а ви одна із свідків вчорашнього вечора.

 - Внучко, що відбувається? Ти ж казала, що все добре.

 - Все добре бабусю, я пізніше поясню.

 - Послухайте, Степан Дмитрович, такого не може бути. Ті хлопці вчора самі приїхали і розпочали бійку. Та й...

 - Вероніко, справа не в бійці біля нашого клубу.

 - А в чому тоді?

 - Їх побили пізніше, сьогодні під ранок. На відео обличчя нападників не видно. Та заяву ті "невинні діти", як свідчать їхні батьки, написали саме на наших хлопців. Тепер у пацанів проблеми.

 - Але ж...

 - Вероніко, скажіть, Матвій після третьої години ночі був вдома? Його батьки можуть збрехати. За свідченнями інших свідків, ви вчора були разом, та й по сусідству живете. Хлопець підвозив тебе додому. Так?

 - Так, але...

Заминаюся. 

Якщо я зараз скажу правду, то що буде з Матвієм? Мені щось підказує, що все не те, чим здається. Тому вирішую збрехати.

 - Степан Дмитрович, я...

 - Вероніко Сидоренко, ви засвідчуєте, що бачили Матвія Левченка після 03.00?

Дільничний починає злитися.

 - Так.

 - А чому так невпевнено?

Перепитує дільничний. Раптом оживаю.

 - Вибачте, я просто розгубилася. Повірте, Матвій нічого поганого не міг зробити. Він не такий, а ось ті хлопці... Я їх не знаю, звісно, але від місцевих чула багато поганого.

 - Розумію, та мені потрібні факти. Тому розпишіться ось тут і я піду.

Розписуюся і Степан Дмитрович йде.

 - Зачекайте, що буде з Матвієм й іншими хлопцями?

 - У Матвія тепер є свідок. Потрібно знайти свідків для інших. Та це, ще не все. Його ще будуть кликати на допити і експертизу.

Далі Степан Дмитрович виходить. Стою розгублена, а тоді вимовляю до бабусі.

 - Ба, вибач, я тобі сьогодні не зможу допомогти. Мені потрібно поговорити з Матвієм.

 - Звичайно внучко. Тільки що вчора сталося?

 - Я пізніше все поясню. Добре?

 - Добре, тільки нікуди сама не лізь. А то я тебе знаю. Я ще не забула, як ти у дитинстві в бійку через Матвія полізла.