Глава 3

Матвій

Їду на великій швидкості дорогою. Все сильніше витискаючи газ. Це допомагає спустити трохи пар. Таким чином хочу заспокоїтися, аби стало легше дихати. Чомусь після слів Вероніки погано вдається.

Під'їжджаю ближче до річки і помічаю компанію своїх друзів. Зупиняюся, гучно затормозивши. Хлопці вітаються, а дівчата з боку хихикають. Зараз мене все сильно дратує. Не встигаю злізти з мотоцикла, як мою шию обвиває Віка.

 - Матвій, ти де пропадаєш? Я так скучила.

Грає своїми очима і ображено надуває губи дівчина, чим дратує сильніше. Вона ще з дитинства проявляла неабияку до мене увагу. Віка зовсім мені не подобається, взагалі ніяк, ані як дівчина, ані як людина. Я спілкувався з нею тому, що вона дружила з Веронікою. Колишній її вчинок розчарував мене остаточного. Якби не намагався дати дівчині зрозуміти, що ми не пара, та це не допомагає. Віка однаково лізе до мене. Хоч і бачила мене з іншими, та її це не зупиняє. Зараз після невдалої розмови з Веронікою, така поведінка виводить остаточно. Тому не стримуюсь.

 - Та відстань ти!

На що, вся компанія звертає на нас увагу. Віка розгублено хлопає повіками і відпускає. Швидко відсуваюся і підходжу до друзів, обмінюючись рукостисканням. Інші дівчата ледь чутно вимовляють.

 - Привіт.

Зараз середина літа. Ми з друзями стараємось більше часу проводити на річці. Раптом Микита запитує. 

 - Друже, ти куди пропав? Думали, ти вже не приїдеш!

 - Що? 

Задумано перепитую.

 - Кажу, де тебе носило?!

Хлопці дивно косяться на мене, а Андрій посміхається.

 - Була одна справа.

 - Справа?

Хмикає Микита.

 - Красива була справа.

Додає Андрій. Дівчата звертають на нас увагу, Віка навіть не моргає. Далі встрягають й інші хлопці.

 - Що за красуня? 

Запитують всі на перебір.

 - Новенька? 

Перепитує хитро Роман.

 - Познайомиш?

Підключаються інші. І вдаряють легко з обох боків.

 - Та йдіть ви!  

Чомусь злюся. Та сам не розумію причини.

 - Яка красуня? Ви про що?

Встрягає Віка.

 - Твоє яке діло?!

Занадто різко відповідаю. Помічаю, як в її очах з'являються сльози. Стає неприємно від своєї різкості, але втриматись не можу. Віка всюди пхає свого носа. Дівчина відходить і йде до дівчат. Помічаю, як Юля щось шепоче їй на вухо. Інші дівчата лише спостерігають за всім, що відбувається.

 - Білявка чи брюнетка?

Хлопці продовжують насідати з питаннями.

 - Пацани, це не ваша справа! Ок?

Друзі знову усміхаються і вдають, що образились. Хоча, давно виросли із підліткового віку. Та це наша фішка, доводити один одного словесно до гніву. Так, мої друзі з підлітковими замашками, але справжні і прості.

 - Значить дуже красива!

Випалює наостанок Микита. Тоді хапає одну з дівчат, закидає собі на плече та біжить у воду. Дівчина пищить. Інші повторюють за ним. На березі залишаються лише я, Андрій, та Віка з Юлею.

 - Пройдемось?

Пропонує друг.

 - Давай.

Андрій був тим другом, з яким можна було поговорити про все. Він той, якого можна називати братом. Високий пацан, з русявим волоссям, короткою стрижкою і синіми очима. Спочатку ми йдемо мовчки, а тоді Андрій запитує.

 - Щось сталось? Ти якийсь напружений.

 - Тобто? 

 - Дивно на жарти пацанів реагуєш. Розкажеш? 

 - Вероніка повернулась.

 - Не зрозумів. Яка Вероніка?

 - Друже, наша Вероніка, онучка баби Ніни.

 - Ого! То це вона з тобою була? 

 - Вона.

 - Тобто, ви...

 - Ні, ми не разом!

 - Ок, я зрозумів, не злись. Ти тому такий роздратований?

 - Вона вчора через мене ногу підвернула.

 - Ногу значить?

Посміхається Андрій.

 - І ти, як джентльмен, згодився допомогти?

 - А що, не повинен був?

 - Давай подивимось правді у вічі. Ти ж не через допомогу Вероніці, зараз злишся? Що між вами сталось?

 - Я хотів поговорити, пояснити все. Адже тоді не зміг, вона так швидко втекла. Я був збитий з пантеликую.

 - Ще скажи, що нічого не відчував?

 - В якому розумінні?

 - Думаєш, ніхто не помічав твого ставлення і поглядів на дівчину?

 - Вона була моїм другом.

 - Другом? Це ми з тобою друзі. А ось вона, була кимось іншим. Ми тоді сильно її образили.

 - Не просто образили, а розбили, брате. Тепер вона не хоче зі мною говорити.

 - А ти чого очікував? Думаєш, дівчина про все забула? 

 - Ні, я ж не дурень. Авжеж розумію, що не забула. Ті жахливі спогади мене стільки часу мучать. Я тоді хотів подзвонити, але не зміг. А коли наважився, вона номер змінила.

 - Злякався?

 - Можливо, тільки не її, а скоріше себе. Я звик, що вона просто подруга, близька людина, молодша сестра, зрештою. Та коли побачив цей щоденник, в мені щось здригнулось, було боляче за неї. До чогось більшого, я не був готовий. А точніше, боявся її втратити і розбити серце.

 - Та однаково розбив.

 - Розбив. А тепер себе з'їдаю через це. І не знаю, що робити.

 - Ти розумієш, що про приїзд Вероніки скоро всі дізнаються? А тоді й про той випадок пліткарки згадають. А найстрашніше, Віка, вона з розуму сходить по тобі. Ти уявляєш, як вона зациклиться на дівчині? Можливо, Вероніка теж не промах, але...

 - Вона інша. Це вже не та Вероніка. Ти здивуєшся, коли її побачиш. 

 - І чому ж?

 - Вона стала ще вродливішою. Мені здається, дівчина тільки хоче здаватися іншою.

Посміхаюся і дивлюся в одну точку.

 - Друже, а ти часом не закохався?

 - Ще чого! Я просто так, до слова.

 - Ну, ну.

Посміхається Андрій.

 - Ти краще розкажи, що там у тебе з Машою?

Переводжу тему. Думати про Вероніку зараз важко.

 - Маша зібралась у місто на навчання.