Глава 3

Матвій

Їду на великій швидкості дорогою. Все сильніше збільшуючи газ. Це допомагає спустити трохи пару. Таким чином хочу заспокоїтися, аби стало легше дихати. Чомусь після слів Вероніки погано вдається це робити.

Під'їжджаю ближче до річки і помічаю компанію своїх друзів. Зупиняюся, гучно затормозивши. Хлопці вітаються, а дівчата з боку хіхікають. Зараз мене все сильно дратує. Не встигаю злізти з мотоцикла, як мою шию обвиває Віка.

 - Матвій, ти де пропадаєш? Я так скучила.

Грає своїми очима і ображено надуває губи дівчина, чим дратує сильніше. Вона ще з дитинства проявляла неабияку до мене увагу. Віка зовсім мені не подобається, ні як дівчина, ні як людина. Я спілкувався з нею тому, що вона дружила з Веронікою. Колишній її вчинок розчарував мене остаточного. Я намагався дати дівчині зрозуміти, що ми не пара, та це не допомагає. Віка однаково лізе до мене. Хоча й бачила мене з іншими, та це її не зупиняє. Зараз після невдалої розмови з Веронікою, така поведінка виводить остаточно. Тому не стримуюся.

 - Та відстань ти!

На що, вся компанія звертає на нас увагу. Віка розгублено хлопає повіками і відпускає. Швидко відсуваюся і підходжу до друзів, обмінюючись рукостисканням. Інші дівчата ледь чутно вимовляють.

 - Привіт.

Зараз середина літа. Ми з друзями стараємось більше часу проводити на річці. Раптом Микита запитує. 

 - Друже, ти куди пропав? Думали, ти вже не приїдеш!

 - Що? 

Задумано перепитую.

 - Кажу, де тебе носило?!

Хлопці дивно косяться на мене, а Андрій посміхається.

 - Була одна справа.

 - Справа?

Хмикає Микита.

 - Красива була справа.

Додає Андрій. Дівчата звертають на нас увагу, Віка навіть не моргає. Далі встрягають й інші хлопці.

 - Що за красуня? 

Запитують всі на перебір.

 - Новенька? 

Перепитує хитро Роман.

 - Познайомиш?

Підключаються інші. І вдаряють легко з обох боків.

 - Та йдіть ви!  

Чомусь злюся. Та сам не розумію причини.

 - Яка красуня? Ви про що?

Встрягає Віка.

 - Твоє яке діло?!

Занадто різко відповідаю. Помічаю, як в її очах з'являються сльози. Стає неприємно від своєї різкості, але втриматись не можу. Віка всюди пхає свого носа. Дівчина відходить і йде до дівчат. Помічаю, як Юля щось шепоче їй на вухо. Інші дівчата лише спостерігають за всім, що відбувається.

 - Білявка чи брюнетка?

Хлопці продовжують насідати з питаннями.

 - Пацани, це не ваша справа! Ок?

Друзі знову усміхаються і вдають, що образилися. Хоча, давно виросли із підліткового віку. Та це наша фішка, доводити один одного словесно до гніву.

 - Значить дуже красива!

Випалює наостанок Микита. Тоді хапає одну з дівчат, закидає собі на плече та біжить у воду. Дівчина пищить. Інші повторюють за ним. На березі залишаються лише я, Андрій, та Віка з Юлею.

 - Пройдемося?

Пропонує друг.

 - Давай.

Андрій той друг, з яким можна поговорити про все. Його можна назвати братом. Високий пацан, з русявим волоссям, короткою стрижкою і синіми очима. Спочатку ми йдемо мовчки, а тоді Андрій запитує.

 - Щось сталося? Ти якийсь напружений.

 - Тобто? 

 - Дивно на жарти пацанів реагуєш. Розкажеш? 

 - Вероніка повернулася.

 - Не зрозумів. Яка Вероніка?

 - Друже, наша Вероніка, онучка баби Ніни.

 - Ого! То це вона з тобою була? 

 - Вона.

 - Тобто, ви...

 - Ні, ми не разом!

 - Ок, я зрозумів, не злися. Ти тому такий роздратований?

 - Вона вчора через мене ногу підвернула.

 - Ногу значить?

Посміхається Андрій.

 - І ти, як джентльмен, згодився допомогти?

 - А що, не повинен був?

 - Давай подивимось правді у очі. Ти ж не через допомогу Вероніці, зараз злишся? Що між вами сталося?

 - Я хотів поговорити, пояснити все. Адже тоді не зміг, вона так швидко втекла. Я був збитий з пантеликую.

 - Ще скажи, що нічого не відчував?

 - В якому розумінні?

 - Думаєш, ніхто не помічав твого ставлення і поглядів на дівчину?

 - Вона була моїм другом.

 - Другом? То ми з тобою друзі. А ось вона, була кимось іншим. Ми тоді сильно її образили.

 - Не просто образили, а розбили, брате. Тепер вона не хоче зі мною говорити.

 - А ти чого очікував? Думаєш, дівчина про все забула? 

 - Ні, я ж не дурень. Авжеж розумію, що не забула. Ті жахливі спогади мене стільки часу мучать. Я тоді хотів подзвонити, але не зміг. А коли наважився, вона номер змінила.

 - Злякався?

 - Можливо, тільки не її, а скоріше себе. Я звик, що вона просто подруга, близька людина, молодша сестра, зрештою. Та коли побачив цей щоденник, в мені щось здригнулося, було боляче за неї. До чогось більшого, я не був готовий. А точніше, боявся її втратити і розбити серце.

 - Та однаково розбив.

 - Розбив. А тепер себе з'їдаю через те. І не знаю, що робити.

 - Ти розумієш, що про приїзд Вероніки скоро всі дізнаються? А тоді й про той випадок пліткарки згадають. А найстрашніше, Віка, вона з розуму сходить по тобі. Ти уявляєш, як вона зациклиться на дівчині? Можливо, Вероніка теж не промах, але...

 - Ти здивуєшся, коли її побачиш. Вона стала ще вродливішою. Мені здається, дівчина тільки хоче здаватися іншою. Та в дійсності, та ж сама Ніка.

Посміхаюся і дивлюся в одну точку.

 - Друже, а ти часом не закохався?

 - Ще чого! Я просто так, до слова.

 - Ну-ну.

Посміхається Андрій.

 - Ти краще розкажи, що там у тебе з Машою?

Переводжу тему. Думати про Вероніку зараз важко.

 - Маша зібралася у місто на навчання.

 - А ти не можеш.

 - Так, я не можу залишити батька.

 - Знаю.

Я також розумію друга з пів слова.

 - Після того, як моя сестра... Я не можу. Боюся, батя сам не впорається.

 - Друже, ти не зможеш тримати Машу біля себе. Доведеться їй довіряти. Якщо нема довіри, тоді навіщо все?