Розділ 9. Мистецтво високої моди

Розділ 9. Мистецтво високої моди

Усі були готові до показу. Освітлення, костюми, гримери – усе було продумано та узгоджено. Усі працювали, як команда, наче один живий організм.

Глядачі зайняли свої місця. Неочікувано у залі вимкнули світло. Це було заплановано та викликало бажаний ефект. Почала грати музика, а екран та стіни приміщення почали забарвлюватись у певні кольори. З танцю вогників на екрані складалась картина «Зоряна ніч» Ван Гога. На місці коментатора з’явився Костянтин, який у гримі мав обличчя Ван Гога. На подіумі з’явилось дві дівчини у сукнях, які відтворювали атмосферу зоряної ночі. Усе співпало: музика природи, сукні, освітлення, картинка на екрані. У глядачів складалось враження, що вони потрапили всередину картини художника. Здавалась, що тільки простягни руку і ти торкнешся мистецтва.

Зал вибухнув оплесками. Дівчата продефілювали та знову світло зникло, лишились тільки два прожектори, які демонстрували захоплені обличчя глядачів. Тепер почувся шум моря. Наче у казці, пітьма відступила, наче хвиля, залишаючи місце ранку. Вздовж подіуму почали надуватись морські мушлі та хвилі, а перед усіма з’явилась Соломія в образі Венери з картини Боттічеллі «Народження Венери».

Руде волосся вигравало у світлі прожекторів, а сукня тілесного кольору підкреслювала усі принади та робила Соломію богинею, яка щойно з’явилась із піни. Оплески знову залунали у залі. Соломія пройшлася подіумом та світло знову зникло.

У цей момент зникли і хвилі, і мушлі, а звідкись зі стелі опустились білі хмари, а вся зала почала наповнюватись білими клубами диму. Пролунав грім, блискавка освітила приміщення і у місці, куди вона «влучила» почали з’являтись образи з картини «Створення Адама» Мікеланджело. Неочікувано полотно у місці зображення рук Адама і Бога розірвалось. З’явилась рука, яка продовжила розривати тканину і посеред подіуму з’явились Ед та Етьєн у молочних костюмах з принтом картини та крилами янголів. Вони продефілювали та знову настала темрява.

Усі глядачі застигли в очікуванні: що ж буде далі? Цього разу прожектор вихопив Сергія Дмитровича, якого загримували під Леонардо да Вінчі. Перед ним матеріалізувався мольберт, а подіумом до нього дефілювали троє дівчат. Одна з них була схожа на Джоконду, а в двох інших дівчат на сукнях був принт картини «Мана Ліза».

Далі були перфоманси суконь на сюжети картин Клода Моне «Водяні лілії», Яна Вермеєра «Дівчина з перлинною сережкою», Едварда Мунка «Крик», Ван Гога «Соняхи», Огюста Ренуара «Гондола», Пабло Пікассо. Глядачі неодноразово вибухали оплесками та, затамувавши подих, дивилися за магією, яка відбувалась на подіумі. Це був не показ, це було мистецтво. Мистецтво високої моди!

Усі довкола були зачаровані дійством. Усі, окрім Олів’є. Він бачив, що не він тут центральна особа і це його злило. Олі зрозумів, що йому не вдасться втілити свій задум під час показу і почав роздумувати над тим, як це зробити після перфомансу, на заході, куди усі підуть, щоб обговорити дійство. Планувалась певна культурна програма та фуршет, де можна було б поспілкуватись у неформальній обстановці.

Моделі на подіумі змінювалися. Після суконь та костюмів на сюжети картин, з’явились весільні сукні Соніного бренду. Соломія знову дефілювала у дивовижній сукні. Едуард, Етьєн та Олі також демонстрували костюми, створені Сонечкою. Чоловіки трималися, наче професійні моделі.

Коли Софія разом з усіма моделями вийшла на фінальний поклон, то оплески та крики «Браво!», «Талант!» заполонили увесь простір. Це був успіх! Шалений та заслужений.

Після показу була ще деяка офіційна частина – невелика пресконференція та спілкування з гостями.

Соломія швидко перевдягнулася та потягнула Еда до потенційних замовників. Олів’є пішов за ними хвостиком. Не бажав він ні на хвилину залишати Солі з тим нахабою.

Соломія зупинилась перед солідним чоловіком одяг та аксесуари якого волав про його статус.

– Давиде, знайомтесь. Це – Едуард. Еде, це – Давид, представник швейцарської компанії годинників, яка зацікавлена у рекламі з твоєю участю, – мовила Соломія українською. – Саме фото Едуарда я надсилала і ви їх вподобали. Сьогодні Едуард брав участь у показі також.

– Вітаю! Приємно познайомитись, – мовив Ед та простягнув руку для вітання.

– І мені шалено приємно. Я ще перебуваю під враженням від показу і ми, дійсно, зацікавлені у рекламі з вашою участю. Сьогодні на подіумі ви мали чудовий вигляд. Ви – модель? – запитав чоловік.

– Ні. Я – бізнесмен, – відверто відповів Ед, чим шокував і зацікавив співрозмовника. – Разом з Етьєном, який був зі мною в парі Богом, маємо будівельну фірму. Дружина Етьєна – чарівна та талановита Софія, чиї творіння ви сьогодні бачили. Я погодився допомогти своїм друзям, підтримати їх та взяв участь у показі. Це для мене експеримент. Я не збираюся залишати свій бізнес заради моделінгу, я й так пішов на шалені жертви. Скажу відверто: епіляція – страшні тортури часів інквізиції, – розповідав Едуард, а Давид усміхався та переконувався, що кращого претендента, годі й шукати.

– Не боїтеся, що ви не професійна модель, чи актор і можете не підійти для цієї реклами, – з хитринкою мовив чоловік.

– Я – модель! – вліз у розмову Олів’є. Він намагався говорити українською, бо Давид, хоч з невеликим акцентом, але спілкувався українською і Олі вирішив показати і свої знання. – Я – професійна модель. Я брав участь у багатьох рекламах та є обличчям багатьох брендів. Якщо бажаєте, то я вам можу допомогти, – дещо зверхньо мовив француз. – Ви, певно, про мене чули. Я – Олів’є Дупа, – сказав Олі, пригадавши, як його прізвище вимовляв Ед.