Розділ 8. Не ідол!

Розділ 8. Не ідол!

Незабаром вже мав відбутись показ брендового одягу Софії. Едуард та Етьєн до того часу вже впевнено дефілювали, їх костюми були готові.

Соня та Соломія продумали усе до дрібниць. Коли Женя побачила усе на загальній репетиції, то була приємно здивована масштабами ідеї та геніальністю втілення. Софія зробила неймовірний обсяг роботи. Сукні були настільки дивовижними, що здавалось наче це магія. Картини Ван Гога, Далі, Мунка, Моне, Боттічеллі, Рембранта, Дега, Мікеланджело, Рафаеля оживали на моделях. Євгенія відмітила, що ведучий показу наче телепортувався з автопортрету Ван Гога. Такий самий рудань із живими очима. Вона ледь пізнала Сергія Дмитровича, якого загримували в Леонардо да Вінчі.

– Це має бути щось грандіозне. Біля входу вже натовпи журналістів. Приїхали папараці з Парижу і вже розказують про завтрашню подію, – із захватом ділилася Женя. – Я сьогодні читала у французьких онлайн газетах, що Олів’є прилетів до України, щоб навідати свою наречену, – змінила тему Женя. – Соломіє, ти вже його нареченою стала? Чи я щось пропустила?

– Хіба не знаєш, що журналісти, як напишуть, то хоч стій, хоч падай. Ти їм віриш? – не надала значення новині Соломія.

– Хтось навмисно розганяє хвилі довкола тебе і Олі. Ти, хоч, Едуарда не дражни, бо чоловік і так йде через тебе на жертви.

– Ой, на які це жертви він йде? – розсміялася Соломія.

– Я вже вислухала по телефону, що він позбувся свого волосяного покрову і ледь не вмер, що ти його впихнула у єдинорога та вимагаєш другу частину Мармезонського балету, – сміялася Євгенія.

– Яка ж я кровожерлива. Тобі відео потім скинути з того балету? – сміючись, запитала Соломія.

– Обов’язково! Я б і вживу на це із задоволенням подивилася. Де можна білети придбати? – розсміялася Женя.

– От бачиш. А ти кажеш, що я знущаюся.

– Соломіє, а Ед на тебе так дивиться. Мммм... – мовила Євгенія.

– Як?

– З ніжністю та любов’ю. Едуард не професійна модель, але на подіумі має чудовий вигляд. Олі в цьому Еда точно не зможе переплюнути, хоч француза вважають професіоналом у цій сфері, – констатувала Женя.

– Соломіє, йди на позицію. Чого ще у залі? – гукнув Костянтин, бо прийшла черга руданки дефілювати в образі Венери з картини Боттічеллі.

Соломія пішла на подіум, а до Жені приєднався Ед, який вже відрепетирував свої виходи та вирішив поглянути на Соломію з зали.

– Привіт! Мене обговорювати? – здогадався Ед, бо відчував погляди дівчат на собі.

– Привіт. Ой, ніби нам немає про кого поговорити. Про Олів’є розмовляли, – вирішила позлити Еда Женя.

– От вмієш ти одним реченням зіпсувати настрій, – бурмотів Ед.

– Говорили те, що ти кращий за нього, – додала Женя.

– Невже? Відчуваю якийсь підступ. Це Соломія так сказала? – поцікавився Ед.

– Це моя думка, – відповіла Женя.

– А де той француз?! – волав Костянтин. – Знову проспав свій вихід?

– Упс, – мовив Едуард.

– Ой, а тепер я відчуваю підступ. Що ти зробив? Снодійне йому підсипав у воду, чи чогось для діареї? – відчувала якусь каверзу від Еда Женя.

– Ну, прикрив його у гримерці. А що він, як той папуга: Солі, Солі, твій Олі. Кривляється перед дзеркалом, наче мавпа якась.

– Еде, я прошу тебе: не роби подібне на показі. Який би неприємний тобі той Олів’є не був, але цей показ дуже важливий для Сонечки. Хай він пройде подіумом. Це додаткові бонуси для Соні.

– Та я розумію, але не втримався. Руки аж чешуться, щоб розфарбувати його наглу пику, – зізнався Едуард.

На подіумі з’явився Олів’є та щось почав пояснювати Костянтину.

– Та йди вже, – гаркнув рудань, що Олі аж відскочив від нього.

Після показу Ед чув, як Соня просила Костянтина бути м’якшим з Олів’є, як не крути, але він зірка моделінгу.

– Добре, Соню, тепер буду тільки шепотіти до того вразливого француза. Борони боже ще порушу його тонку душевну організацію, то побіжить у гримерку ридати. Ой, фу, – не вгавав рудань.

– Що ви вже з ним не поділили? – ніяк не могла зрозуміти Соня.

– Не знаю. Він мені якийсь глянцевий, прилизаний, штучний. Усмішка у нього якась нещира. За час роботи вже встиг насобачитися, щоб з першого погляду бачити людей. Он Ед та Етьєн – нормальні чоловіки. З першого разу усе розуміють, не несуть себе. А тут? Тьху ти! – емоційно жестикулював Костянтин. – Але не хвилюйся, я все зроблю, як треба.

– Дякую, – мовила Соня. Вона знала, що рудань – професіонал.

Ед після почутого ще більше почав поважати Костю. Гарний чоловік! Тямущій.

Всі вже збиралися йти додому, але Еда перехопив у коридорі Костянтин.

– Слухай, той француз хотів щось провернути під час завтрашнього показу. Я йому відмовив та оператору на пульті сказав не вестися ні на провокації того француза, ні на гроші. Щось задумав Олів’є, вчепився до Соломії, мов реп’ях. Це ж ти його прикрив у гримерці? – відверто запитав Костянтин.