Розділ 7.1 Упс...

Розділ 7.1 Упс...

Соломія та Едуард відтерли тіло від білої та коричневої рідини, але червоні трусєля таки були дещо підмочені. Ед одягнув свої речі, у яких прийшов, та акуратно зібрав костюми. У нього міг бути хаос в голові, але у нього завжди був ідеальний порядок у шафі, на кухні та він був уважний до свого вигляду. Завжди одягнений стильно та зі смаком. Він був перебірливий у речах. На першому місці стояв комфорт та елегантність. Ед ніколи не зациклювався на вартості. У його гардеробі були, як брендові речі, так і речі мас-маркету.

Поки Ед перевдягався, Соломія зібрала своє обладнання та переглянула кадри з фотосесії. Тут, дійсно, було з чого вибрати. Ед мав неперевершений вигляд у кадрі. Соломії потрібно було обробити фото, обрати найкращі та надіслати потенційним замовникам. Вона була впевнена, що замовники будуть!

– Все, я готовий, – мовив Ед, тримаючи на плічках свої речі. – Тут ще фрак та залишки єдинорога. Не пощастило бідолашній тваринці, – жартував Ед.

– Наступного разу візьму для тебе слона, чи крокодила, – відповіла Соломія.

– А ти вже впевнена, що буде наступний раз? – зацікавився Едуард.

– Побачимо, – вирішила не давати приводу для того, щоб Ед розпускав свого хвоста. – Їдьмо на дефіле, але пропоную спочатку заїхати щось перекусити. Я вже зголодніла.

– Добре. Я допоможу із сумкою, – мовив Ед та забрав з рук Соломії сумку з обладнанням.

– Дякую, – відповіла Соломія та притримала двері, бо обидві руки в Едуарда виявились зайнятими.

Ед, як завжди, знову мав план і тепер вирішив його втілили.

– Соломіє, в мене руки зайняті, дістань з моєї кишені в джинсах ключі від машини, – попросив Ед. Він міг поставити сумку на землю та дістати ключі самостійно, але якщо це зробить Соломія, йому однозначно сподобається більше.

Руданка не очікувала підступу та зробила крок назустріч. Тільки через кілька митей вона збагнула, що їй доведеться діставати ключі з джинсів Еда. Вона опустила очі та почервоніла, мов маків цвіт. Мало вона його сьогодні вже серветками витирала?

– У задній кишені зліва, – спокійнісінько мовив Едуард, усміхаючись.

– І що в тебе за манія одягати обтислий одяг?! Як тут щось можна дістати? – обурювалася Соломія, ковзаючи рукою в кишені то сідницям Еда. – Ось, дістала, – мовила дівчина та натиснула на кнопку сигналізації, але вона не спрацювала.

– Що не так?

– Вона реагує тільки на мене, – відповів Едуард. Він поставив сумку Соломії на землю і взяв ключі в дівчини, щоб відчинити дверцята машини та багажник.

– Так можна було? – знову обурилася Соломія. – Ото ж ти!

– Хто? – продовжував усміхатися Ед.

– Єдиноріг! – буркнула Соломія та сіла до автівки.

Ед був задоволений. Показався сьогодні у всій красі, ще й Соломія помацала майже усі його стратегічні місця.

Едуард завів машину та поїхав за адресою, яку назвала Соломія. Там недалеко був невеликий ресторанчик, де можна було смачно поїсти. Дорогою він знову не змовчав.

– Тепер я вільний, виконав твоє бажання, яке програв у іграх. Це я ще легко відбувся, але єдиноріг не пережив. Шкода рогату конячку, – радісно мовив Едуард.

– Яке бажання? Я тобі нічого не загадувала, – хитро усміхалась руданка.

– Як не загадувала? – аж спинився посеред дороги Ед, ледь не спричинивши аварію. – А єдиноріг?

– То було твоє добровільне бажання. Ти ж сам той костюм одягнув для фотосесії, я ж тебе не просила. То твоє щире бажання зніматись, – відверто знущалась Соломія.

– Як добровільне?

– Я ж не озвучила, що то має бажання. Ти сам одягнув костюм. Моє бажання ще попереду. Так легко не відбудешся, – засміялася Соломія.

– Підстава. Але попереджаю одразу, що кукурікати не буду! – серйозно сказав Ед. – От як я міг так попастися?!

Вони перекусили у ресторані, де багато жартували. Ед відмітив, що йому добре й легко з Соломією. Вона його розуміла, підтримувала, підколювала, але її жарти були добрими та на одній хвилі з ним.

На екрані Соломії висвітилась аватарка Етьєна і вона прийняла виклик.

– Привіт. Де ви з Едом вештаєтеся? Чого він телефон не бере? – запитав Етьєн.

– Привіт. Зараз будемо. Ми поряд. Через п’ятнадцять хвилин прийдемо. Соня вже на місці?

– Так. Чекаємо на вас.

– Добре, – мовила Соломія та вимкнула телефон. – Ти чому телефон не береш? – запитала Соломія Еда, поговоривши з братом.

– Не хотів, щоб хтось відволікав і вимкнув його.

Вони швидко зібралися та прибули до приміщення, де мав проходити показ.

– Нарешті, – гукнув якийсь високий рудий чоловік. – Привіт! Наскільки я розумію, то ти – Едуард і ти будеш в парі з Етьєном? – надто активно жестикулював чоловік.

– Привіт, так, – відповів Ед та потиснув руку рудого.

– Моє ім’я Костянтин. Буду вас вчити правильно ходити. Хоч два нормальних екземпляри, бо то якісь дрищі одні були, – не вгавав рудий. – Ставайте сюди. Головне: пам’ятайте, що ви – чоловіки. Йти треба прямо, дивлячись вперед і не виляйте стегнами, як ті повії. Ви – чоловіки. Адам і Бог. У вас сила та краса...