Розділ 7. Добре, що не олень!

Розділ 7. Добре, що не олень!

– Чого ти репетуєш? – сміючись, запитала Соломія та пішла до роздягальні, де Ед стояв, дивлячись на костюм єдинорога.

– Це ти вирішила мені помститися? От тільки не знаю за що? – мовив Едуард, дивлячись в очі Соломії.

– Це звичайний єдиноріг. Що дивного?

– Це – єдиноріг! Рожевий єдиноріг!

– А ти хотів блакитного? Вибач, але на твою дупу був тільки такий, або костюм оленя, – відверто знущалась з Еда Соломія.

– А олень до чого? – кліпав очима Ед, розглядаючи того однорогого.

– Для реклами дитячих іграшок потрібне фото щасливого гарного татка у яскравому костюмі. Твого розміру був тільки олень та єдиноріг, – спокійно відповіла Соломія, хоча їй великих зусиль коштувало, щоб не розреготатися.

– Дякую, що не олень! – мовив Ед і почав одягати костюм, а Соломія вийшла, щоб не заважати. Вона намагалася придушити у собі сміх, але коли Ед вийшов з роздягальні, таки розреготалася.

Рожевий костюм єдинорога виявився трохи замалим та обтис Еда у пікантних місцях. Це була б реклама точно не для дитячих очей.

– Хух, ледь вліз. На мені там щось тріснуло, коли одягав. Швидко роби фото, бо зараз по шву той єдиноріг розійдеться.

– Добре. Підійди до стіни, я поставлю потрібний фон та зроби щасливе обличчя, – мовила Соломія. – Агов! Не стражденне, а щасливе!

– Легко тобі казати. Я, наче в костюмі для дайвінгу, тільки ще з рогом.

– Ну, тоді ти морський єдиноріг, – придумала Соломія, намагаючись зробити фото, бо руки тремтіли від сміху.

– А такі бувають?

– Якщо ні, то у твоєму виконанні будуть, – мовила Соломія, давлячись зі сміху. – Підніми руку до обличчя.

– Ой, – мовив Ед, виконавши побажання Соломії, але рукав правої руки просто не витримав руху і порвався. – Я ж казав, що воно репне.

– Нічого. Так, навіть, краще. Видно твої м’язи на руках. Дай сюди рукав, я потім пришию. Тільки тепер рухайся менш активно, щоб не розлізся по швах.

– Та я взагалі стою, мов статуя. Пам’ятник єдинорогу. Дожилися.

– Еде, припини мене смішити. Ти хочеш, щоб жоден кадр не вдався? Ти мене смішиш, в мене руки тремтять, не можу добре сфокусуватися, – просила Соломія.

Ед був дуже кумедним і водночас милим у цьому костюмі. Це була б чудова реклама. До нього б ще маленьку дівчинку в костюмі феї і картинка була б ідеальною. Соломія вже знала, що ці кадри точно сподобаються рекламодавцям. Вона зробила ще кілька влучних кадрів та знову почула, як тріщить костюм.

– Знімай. Я ж маю щось повернути у прокат костюмів. Бо доведеться віддавати єдинорога у розібраному стані.

– Треба було більший розмір брати, – підколов її Едуард, звільняючись з костюма посеред студії. До роздягальні іти не став, бо точно б довелося здавати окремо гриву, окремо копита.

– Меншу дупу треба було наїдати, тоді б вліз, – не змовчала й собі Соломія.

– Отакої! Ти ж очей від неї не можеш відвести. Думаєш, що я не бачу? – відповів їй і Ед, лишившись тільки у своїх червоних трусєлях.

– А от тепер завмри. Мені треба зробити кілька знімків для реклами чоловічої білизни «King Size». Твої червоні трусєля ідеально вписуються у концепцію. Стань навпроти чорної стіни, я зараз дещо світло підправлю, – мовила Соломія та змінила позицію прожектора. Вона звідкись взяла якусь білу та коричневу рідину.

– Тимуре, допоможи мені, будь ласка, – звернулась Соломія до жеребчика у татуюваннях, який щось клацав у телефоні. – Я зроблю кілька знімків Еда, а потім полий його ось цим, – передала йому рідину. – Мені потрібна картинка молока й шоколаду на тілі Еда. Але лий акуратно. Я маю все зняти з першої спроби, бо нам треба вже їхати на навчання дефіле. Ми вже й так п’ять годин знімаємо.

– Стоп. А чим це ти мене збираєшся поливати? – насторожився Ед.

– Молоком і шоколадом, – відповіла Соломія, але Едуард захвилювався ще більше.

– Щось ота калабатина на молоко й шоколад мало схожа.

– У кадрі буде, наче справжня. Відкрию тобі секрет, що на фотографіях та у рекламі дуже рідко використовують справжні продукти, які рекламують, бо в кадрі вони виглядають дуже жалюгідно, – розповідала Соломія секрети.

– Воно хоч відмиється? Це не клей? – з надією запитав Ед.

– Не переживай, в мене є вологі серветки. Усе відітреться.

– Домовились. Відтирати мене будеш ти, – усміхнувся Ед на всі зуби, а Соломія зробила вдалий кадр. Яке ж у нього гарне тіло!

– Добре, – погодилась дівчина, а Тимур пустив перші білі й коричневі струмочки по ідеальному тілу Едуарда.

Соломія робила вдалі кадри один за одним. Ед поводив себе, наче професійна модель. От би усі такі клієнти були!

Соломії довелося після зйомки вологими серветками відтирати ту білу й коричневу рідину. Було не зрозуміло, хто отримує більше задоволення від процесу: Ед, який був щасливий, наче слон після бані, чи Соломія, яка мала можливість торкатися ідеального тіла Едуарда.