Розділ 5.1 Важко бути жінкою

Розділ 5.1 Важко бути жінкою

Ед завершив розмову й одразу ж отримав повідомлення від Жені з номером телефону майстрині манікюру та місцем знаходження салону.

Він швидко набрав номер і приємний жіночий голос відповів, що у найближчі два дні усе зайнято, але є віконечко через пів години. Ед поглянув на годинник і записався на манікюр-педикюр. Вирішив, що піде на фотосесію, як нова не волохата копійка. Хай тепер Соломія фотографує його з усіх ракурсів. Нехай усі бачать його неземну красу.

Ед дуже швидко зібрався та вже за двадцять п’ять хвилин стояв на порозі салону. 

Привітна дівчина з бейджем «Ілона» мило усміхалася та запросила пройти та зайняти місце біля столу, на який вона вказала. Ед не поділяв її радості. Він пам’ятав варвара-Варвару і тримався дуже стримано та насторожено. Та також спочатку усміхалася, а потім щось пішло не так. Ледь не вбила, зараза!

– З чого почнемо? З рук, чи ніг? – поставила запитання майстриня.

– З рук, – блискавично відповів Ед.

– Добре. Покладіть руки на стіл перед собою, – попросила Ілона.

Ед дуже недовірливо поглянув на дівчину, але поклав руки перед собою.

– Якщо треба знеболити, то знедолюйте одразу, – жалібно попросив Едуард.

– Це не боляче, не переживайте. Я спочатку огляну епоніхій, – зарозуміло мовила майстриня.

– Огляньте-огляньте, – відповів Ед, який взагалі не зрозумів про що йдеться.

– У вас велика кутикула, – мовила Ілона.

– Ні, в мене кота куна немає. Ні великого, ні малого, – відповів Ед, бажаючи вдати з себе знавця. Він колись чув, що порода котів мейн-кун досить велика.

– Що? – здивовано запитала майстриня? До чого тут кіт?

– Ну, ви ж говорите, що я маю великого кота куна. У мене немає котів. Взагалі домашніх тварин немає, – пояснив Ед дівчині.

Неочікувано Ілона почала реготати так, що на неї озиралися усі присутні у салоні.

– Ой, не можу! Немає кота куна! – ніяк не могла заспокоїтися жінка. – Дякую. Ви зробили мій день!

– Не зрозумів? Що смішного? – запитав Ед.

– Вибачте! – мовила майстриня, витираючи від сміху сльози. – Кутикула це – обідок з тонкої шкіри, який утворюється в місці прилягання нігтьової пластини до валиків. Її необхідно видаляти, щоб ніготь мав охайний вигляд.

– Видаляти? – аж зблід Ед та прибрав руки зі столу. – Господи, що жінки тільки не придумають?! То волосся з ніг та рук видаляти, то шкіру з пальців! Живодерня!

– То ви і епіляцію робили? – вирішила уточнити Ілона, намагаючись витерти сльози і стримувати сміх.

– Довелося. Одразу знеболюйте! – погодився Ед і приречено повернув руки назад, але почав подумувати, чи варто буде робити ще й педикюр.

– Це взагалі не боляче. Я акуратно приберу зайву шкіру, ви, навіть, не відчуєте. Ваші нігтики будуть акуратними та здоровими, – заспокоїла майстриня. – Я нанесу прозорий гель-лак і ваші руки одразу матимуть дорогий вигляд.

– Добре. Вмовили, – погодився Ед.

Майстриня виконувала свою роботу професійно, швидко та, на щастя для Еда, безболісно. Він був задоволений результатом та погодився і на педикюр.

Коли Едуард вийшов із салону, то поглянув на свої гарні руки.

– Бути гарним це не тільки боляче, але й дорого! Там мене, мов курку обскубли, тут пиляли й різали. Важко бути жінкою, – зробив висновок Едуард.