Розділ 2.3 Бачити краще в людях

Розділ 2.3 Бачити краще в людях

Едуард бігав боку в бік у пошуках візочка, але так нічого не знайшов. Він ледь не посивів. Ще ніколи в житті йому не було так страшно. Він не знав, що робити. Телефонували Соломії? А якщо Гордійчик не з нею? У його голові пронеслися думки про те, що дітей часто викрадають та продають у багаті родини, а то й на органи.

– Телепень! – картав себе Ед.

– Чого бігаєш? Загубив таки іграшку? Дружина з малим вже додому пішла, а ти ще шукаєш, – мовила жінка, яку вони зустріли раніше.

– Дякую, – відповів Ед і ледь стримався, щоб не розцілувати стареньку.

Ед не біг, а летів до квартири, щоб переконатися, що жінка сказала правду і це Соломія забрала візочок з малим. Едуард забув про ліфт та подолав сходи за кілька хвилин, мов найшвидший спортсмен. Він дістався квартири у той момент, коли Соломія відкривала двері. Ед не став нічого говорити, хоча всередині був вулкан. Розумів, що сам винен і добре, що все склалося саме так, але він відчув, як його волосся ставало дибки, коли він шукав візочок. Кілька сивих волосин ця ситуація точно йому додала.

Ед допоміг Соломії завезти візочок до квартири. Вона взяла малюка та понесла у ліжечко.

– Чому ти мені не сказала? Я б допоміг тобі піднятися на поверх, – з останніх сил тримався Ед.

– Ти був надто зайнятий та волав по телефону так, що ледь не розбудив Гордія, – відповіла Соломія.

– А як ти на поверх піднялась? – все ж запитав Ед.

– Легко. Просто зняла візочок із запобіжника і він добре пересувався і по сходах, і у ліфті, – просто та щиро відповіла Соломія, а у Еда щось дзенькнуло у голові і він згадав, що продавчиня у магазині казала, що перед тим, як їхати, треба зняти візочок із запобіжника.

– Вибач, я... – почав було Ед.

– Нічого, все добре. Гордійчик зараз спатиме. Ти, напевно, зголоднів. Складеш мені компанію? – тепло мовила Соломія і усміхнулася так, що Ед розтанув та забув про свій вулкан усередині.

– Так, я б чогось з’їв, – погодився Едуард.

– Тоді йдемо на кухню. Гордійчик міцно спить, якщо прокинеться, ми почуємо, – мовила Соломія і вони вийшли з кімнати.

Соломія швидко дістала необхідні продукти з холодильника та почала готувати. Ед споглядав за нею та боявся пропустити хоч один її рух.

– Ти так мене загіпнотизуєш, – усміхаючись, видала Соломія. – Допоможеш?

– Так, а що робити?

– Зможеш нарізати ковбасу та сир?

– Легко!

– Тільки без крові. Не поріжся, – попросила Соломія.

– Ти довго будеш ще мене підколювати? – запитав Ед, а сам згадав, як у юності він хотів зробити бутерброд і порізав пальця ножем, а Соломія його лікувала. Тоді він вперше хотів поцілувати її, але щось вже тоді пішло не так.

Соломія нашвидкуруч приготувала обід та поставила усе на стіл.

– Ммм... Смачно! – мовив Ед.

– Тобі після стресу саме те, – відповіла Соломія.

– То ти визнаєш, що ти спеціально забрала Гордійчика, щоб я місця собі не знаходив? – за хвилину почав заводитись Ед.

– То ти визнаєш, що через свою безвідповідальність, втратив пильність та забув про дитину. Його ж міг забрати будь-хто, – остудила його порив Соломія безапеляційним аргументом.

– Просто... – почав було Едуард.

– У тебе завжди усе просто, але твої перелякані очі, коли ти нас побачив біля квартири, про все розповіли, – поділилася Соломія.

– А ти навчилася читати по очах? – вхопився Ед за тему, яку його цікавила. – Етьєн казав, що ти здійснила свою мрію та тепер відома фотографиня.

– Так, моя мрія здійснилась. Я щаслива, що доля подарувала мені шанс навчатись у найкращому вузі світу у галузі фотографії.

– Але ж ти не тільки фотографуєш, але й фотографуєшся. То ти і модель? – запитав Ед те, що його цікавило.

– Так. Але мені більше подобається саме фотографувати. Я була моделлю у кількох проєктах, показах та у зйомках реклами. Мені було цікаво дізнатись, що відбувається з іншого боку об’єктиву. Я акредитована модель та маю свого агента, який підбирає мені покази. Маю кілька запланованих сесій на осінь.

– Тобі більше подобається самій фотографувати? Чому?

– Мені здається, що я через фокус бачу найкраще, що є в людях. Фотографія це момент, коли людина виявляє якісь свої емоції. Мені не подобаються якісь постановочні фото. Обожнюю фотографувати людей у русі. Діти, спортсмени, люди під час активностей, їх знімати складніше, але саме у такі моменти можна зробити найцікавіші кадри.

– Спортсмени? І багатьох ти фотографувала? Це складно? – намагався підвести Ед до того, що його цікавило.

– У мене було кілька фотосесій фехтувальниці та гонщика. О, це було дивовижно, – із захватом розповідала Соломія. – Лезо рапіри розсікає повітря, показує характер спортсменки, а гонщик втискає педаль газу та у його очах горить жага перемоги. Це можна зняти тільки зсередини, у процесі, поряд. Така картинка ніколи не вийде, якщо штучно поставити модель, усе буде награно та блякло.