Розділ 2.2 Малий

Розділ 2.2 Малий

Як тільки Соня та Етьєн залишили свою квартиру, Ед пішов у наступ. Він мав сьогодні певний план. Хотів дізнатись, хто той «салат» та показати себе турботливим і ніжним чоловіком.

Соломія бавилася з Гордійчиком, який захоплено розглядав золоті кучері своєї тітоньки.

– От справжній чоловік росте! – констатував Едуард. – Такий малий, а бачить справжню красу.

– Соня нещодавно погодувала його, нам потрібно буде трохи побавитися з ним та вийти на прогулянку. На свіжому повітрі він засинає. Зможеш спустити візочок на вулицю? – запитала Соломія.

– Тю, це ж легко. Я ж його якось сюди приніс. До речі, це я обрав цей чудовий та функціональний візочок і склав особисто, – починав розпускати хвоста Ед, упускаючи інформацію, що то Женя сказала де і який саме візочок треба купувати.

– Мммм... Який же ти супермен, – мовила Соломія. – Що, Гордійчику, перевіримо твого хрещеного на міцність? – звернулась Соломія до малого. – Мені здається, що мій племінник почав неприємно пахнути. Ти ж у нас спец у цьому. Перевір, – мовила Соломія та дала Гордія Едуарду в руки.

– Агов! Так не чесно! – одразу ж дав задню Ед. – Чого, як бавитися, то ти перша, а як памперси міняти, то я?

– Ну, ти ж – супермен, а я проста смертна. Потримай Гордія, я зараз принесу все. Тебе можна з дитиною лишити на дві хвилини? – запитала Соломія та перевела погляд на малого. – Приглянь за своїм хрещеним, якщо що, – звернулась Соломія до Гордія та пішла до іншої кімнати.

– От коза! Гордію, запам’ятай: руді – найбалуваніші дівчата, – серйозно мовив Ед, тримаючи дитину на витягнутих руках.

Едуард принюхався та констатував, що Соломія таки мала рацію і зараз йому знову доведеться здійснити подвиг зі заміни підгузків.

– Боже, для чого ти створив дітей, які какають? Це ж такий стрес, – мовив Ед. – А тобі одні сішки, – звернувся до малого, який постійно усміхався та тягнув до нього рученята.

– Мммм... Мій солоденький, хлопчику, йди до мене, – мовила Соломія, а Ед аж рота відкрив, бо не зрозумів спочатку, що не до нього звертаються.

Соломія поклала усі речі та взяла з рук Еда Гордійчика й поклала на ліжко, щоб змінити памперс.

– Ось усе необхідне, супермене, – звернулась до Едуарда Соломія.

– Угу, – нарешті відмер Ед та взявся знімати комбінезон з Гордійчика. Кнопки ніяк не піддавалися Едуарду.

– Уууу, мій хороший, що в твого хрещеного руки з дупці? Звик тільки ґудзики розстібати на спідницях та сукнях? – звернулась Соломія до Гордія та промовисто глянула на Еда. Вона швидко сама розстібнула кнопки та зняла одяг. – Тепер твоя черга. Чи й тут допомога знадобиться?

– Не треба на мене наговорювати, я усе вмію, – мовив Ед та став ближче до Гордія, посуваючи вбік Соломію. – Такс, тут усе просто. Тут відліплюємо, так знімаємо, беремо вологі серветки та витираємо, ой... – мовив Ед та застиг, бо Гордійчик дзюрив на свого хрещеного та не просто усміхався, а відверто заливався сміхом.

– Ахааа, хрещеник підмочив тобі репутацію. Йди до ванної кімнати, а я тут усе сама закінчу, – мовила Соломія та прийшла на допомогу Еду. Він не став сперечатися та пішов. Коли він повернувся, то Гордій був вже перевдягнений і щасливо усміхався, бавлячись волоссям Соломії.

– Йдемо на прогулянку, – мовила дівчина. – Візочок на твоїй совісті.

– Угу. Та клади Гордія у візочок, зараз ми швидко його спустимо, – запропонував Едуард.

– Ой, краще ти спусти візочок, а я Гордійчика на руках понесу, для надійності, – стояла на своєму Соломія.

Як же не помилилася Соломія, не довіривши племінника Еду. Коли вони вийшли з під’їзду, Ед ще довго бубнів:

– От, хто так будує? Це ж який квест треба пройти, щоб дитячій візочок на вулицю спустити! Прид... Ой!

– Мій гарнюсику, зараз покатаємося? – мовила до Гордія Соломія, вкладаючи малечу у візочок. Малюк розглядав усе довкола та гукав.

Соломія керувала візочком, а Ед йшов поряд та намагався привернути увагу Гордія яскравою іграшкою. У якийсь момент Гордійчик взяв іграшку в руку та почав гратися нею. Ед вирішив, що якраз настав вдалий момент, щоб розпитати Соломію про її життя у Франції та того «салата».

– Молодий чоловіче, – звідкись почувся старечий жіночий голос. – Ваш малюк загубив іграшку.

Ед не зрозумів, що це звертаються до нього.

– Дякую, – відповіла Соломія, яка озирнулася та побачила бабусю, яка тримала іграшку Гордійчика в руках. – Так, це наша.

– Яке гарне дитя. На маму схоже. Татового мало є, – вирішила висловити свою думку жінка.

– Це не моя дитина, – відразу ж мовив Ед. – Це мій хрещеник.

– Тепер зрозуміло. Хай росте здоровим. Так гарно заснув. Що значить свіже повітря. Йдіть туди на лавочку у тінь, – показала жінка гарне місце.

– Дякуємо, – мовила Соломія до жінки та нічого не стала коментувати.

Вони прийшли до лавочки під кронами дерев, які давали затінок у спекотний день. Поряд був магазин і Соломія сказала, що не взяла з собою нічого пити, то швидко збігає та придбає собі води.