Розділ 1.3 Телепень!

Розділ 1.3 Телепень!

– Бачу, що вже доросла і розумничка, що сама справлялася, але якщо я вже припхався сюди, то мусиш мене терпіти, – мовив Ед та потягнув валізу Соломії до своєї автівки.

– Вибач, що тобі довелося притягти свою дупу сюди, але я тебе не просила мене зустрічати, – відповіла Соломія, але пішла за Едуардом.

– Таки думаєш про мою дупу, – на усі зуби усміхнувся Ед.

– Ой, було б про що думати, – закотила очі Соломія, але сіла у автівку, бо Ед ґречно відчинив перед нею дверцята та запросив сісти на переднє сидіння.

Едуард поклав валізу у багажник та сів у водійське крісло. Прозвучав дзвінок і він мусив відповісти на нього. Соломія відмітила, як Едуард вмить посерйознішав, як він діловито розмовляв, як апелював інформацією. Вона була в курсі усіх проблем з їх будівельною компанією та сама готова була долучитись та дати гроші, якби Етьєну з Едуардом довелося б викуповувати частину акцій. Добре, що їм вдалося усе розрулити і вони тепер у безпеці та мають купу нових замовлень та проєктів.

Соломія не могла не відмітити, наскільки Ед змінився. Він продовжував з нею дуркувати, веселитися, але коли справа доходила до роботи, він вмить змінювався. Втрата батька дуже на нього вплинула. Він з розпещеного лінтюха та мажора змушений був перетворитися на робочу конячку та працювати. Йому було важко, навіть дуже! Він раніше не вчився та не цікавився справами компанії так, як це робив Етьєн. Але довелося, він опановував усе, що пропускав повз вуха. Добре, що поряд був Етьєн. Але коли Ет поїхав до Мілану, щоб вирішити питання спадку, саме Едуард мав вести справи та гідно впорався з цим. Він подорослішав, він змужнів, але для друзів він лишився таким же безшабашним веселуном, яким був раніше

– Справжній бігбос, – манірно мовила Соломія по завершенню розмови Еда.

– А ти думала. Що співатимемо? Show must go on? – запитав Едуард, усміхаючись.

У них була традиція: коли їхали в машині, то співали дуетом. У обох голоси були недуже, а Едуарду ще й ведмідь на вухо наступив (і добряче потоптався), але співали гучно та з душею. Етьєн, коли їздив з ними, закривав вуха і просив при ньому не співати. А тут така нагода!

– Врубай! – вигукнула Соломія.

Ед швидко знайшов у телефоні необхідну пісню та увімкнув, водночас заводячи машину. Вони обоє співали (волали на всю горлянку!), що перехожі оберталися на дивні звуки, що долинали з машини.

Едуард вправно вів автівку, але у момент, коли чергова пісня закінчилась, Соломія здивовано запитала:

– А куди ти мене везеш?

– Ем... – хаотично думав Ед, бо віз він їх до себе додому. Грицьку та поміж дзвіночками! До себе! Він же не знав нову адресу, де жила Соломія, а запитати у Етьєна не додумався. – Так до Соні ж їдемо, – викрутився. – Я думав, що ти захочеш її побачити.

– Аааа... А чого цією дорогою? – поставила наступне логічне питання, бо квартира Соломії була недалеко біля будинку, де жив її брат з Софією.

– Хіба не знаєш? Ремонт, – брехав Ед і обдумував, куди б це його звернути, щоб вивернути до будинку Соні. – Чого байдикуєш? Шукай Манескіна! – буркнув до Соломії і подивився на руданку дуже уважно. Вона ж така рідна в дошку, а тепер ще й така красунечка. От як він раніше не розгледів її? Точно Женя каже – телепень!