Розділ 1. Вже не мала

Розділ 1. Вже не мала

Етьєн зателефонував своєму найкращому другу Едуарду та попросив його зустріти в аеропорті його молодшу сестру.

– Твою малу? Добре. О котрій прибуває літак Солохи? – запитав Едуард. Він розумів, що має підтримати Етьєна, бо у нього нещодавно з’явився син і він ніяк не міг зустріти сестру.

– Ну, не зовсім вже й малу. І не називай їх Солохою. Ти ж знаєш, що вона це не любить, – давав поради Етьєн.

– Ой, любить, не любить. Твоя руда сеструня слова поперек мені не скаже, – самовпевнено мовив Ед.

– Слухай, а коли востаннє ти її бачив? – поцікавився Етьєн.

– Ну, на твоєму весіллі точно. Ще на якихось заходах. Та вона ж постійно по закордонних вештається, – щось жуючи, мовив Ед.

– Не вештається, а навчається і працює. Вона якраз закінчила семестр і вирішила навідати нас із Сонечкою. Еде, – мовив дещо серйозніше Етьєн, – ти – мій найкращий друг, компаньйон та майбутній кум. Але знай, що в яких би ми стосунках не були, тобі прилетить від мене в щелепу, якщо образиш Соломію.

– Та хто її ображати збирається? Пф... Мала ще, хай гуляє. Хіба я не пам’ятаю, що вона на мене дивилася, як на бога? – пафосно мовив Ед.

– Мушу сказати, що твій зірковий час прийшов, згрібай себе з Олімпу. Твої червоні труселя тепер не актуальні, – віджартовувався Етьєн.

– Ой, багато ти розумієш у жіночій психології, – діловито мовив Едуард.

– Ну, це я щасливо одружений чоловік та тато, – гордо мовив Етьєн.

– Залізний аргумент. Це тобі просто з Сонечкою пощастило. Якби ти не був моїм другом, то точно відбив би її в тебе. Тоді уроці балету в мене просто лосини не вчасно репнули, – гонорово мовив Ед.

– Мачо. Жінку не відбивати, а кохати треба! Ти ж міняєш дівчат, мов рукавички.

– Значить ще не зустрів я ту, яку покохав. Можливо, в мене місія бути вільним птахом і ощасливлювати інших, а не бути прикутим тільки до однієї, – пафосно мовив Едуард.

– Еде, не отримаєш ти Оскар, переграєш. Добре. Скину тобі усю інформацію повідомленням. Тільки не запізнюйся і зустрінь Соломію, а не поплентайся за якоюсь гарненькою стюардесою, – просив Етьєн.

– О, а стюардеси це тема! Стюардес у моїй колекції дівчат ще не було, – замріяно мовив Едуард.

– Агов! Мені когось іншого просити зустріти Соломію, бо бачу ти вже думками зі стюардесами?

– Не переживай. Зустріну я твою малу. У найкращому вигляді усе зроблю. Сонечці – привіт! – мовив Ед та завершив дзвінок.

Едуард отримав повідомлення від Ета з необхідною інформацією. Йому видалася дуже спокусливою ідея закрутити роман зі стюардесою і він одразу ж вхопився за неї. Одягнувся, напарфумився (аби не сказати, що забальзамувався, мов стародавня мумія, що за кілометр його парфум було чутно), поглянув на себе у дзеркало та оцінив, що там побачив.

– Красень! Жодна не встоїть! – впевнено мовив своєму відображенню та вийшов з квартири.

Едуард прибув до аеропорту. Довкола метушня, усі поспішають. Хтось відлітає, хтось прибуває, сльози розлуки, щирі обійми при зустрічі...

Ед одразу запримітив зграйку стюардес, які разом з невеликими валізами з’явилися у його полі зору. До прильоту Соломії залишалося ще хвилин десять-п’ятнадцять. Не стояти ж пам’ятником? Треба з гарненькими дівчатами познайомились, які саме порівнялися з Едуардом.

– Вітаю вас, богині хмар, – мовив Ед, розпускаючи свого павичевого хвоста.

– Гарний підкат. Це щось новеньке, – мовила одна з дівчат.

– Це не підкат, а щира правда. Красуні, від споглядання яких життя налагоджується, – продовжував співати оди дівчатам.

– Поспоглядав? Покращив своє життя? Можеш мандрувати далі, споглядач-правдолюб, – відрізала одна з дівчат, а інші залилися сміхом.

– То богині ще й почуття гумору мають? Це ж чудово! Я також люблю жартувати, можливо будемо жартувати разом? – показував усі свої здібності Едуард.

– Тобі ж натякнули – жартуй звідси, – відповіла інша стюардеса. – Не на тебе чекаємо.

– То я можу зачекати з вами разом та розфарбувати нудні хвилини очікування яскравими фарбами, – ніяк не заспокоювався Едуард.

– Слухай, споглядач-правдун, йди звідси, щоб тебе самого не розфарбували у яскраві фарби, – мовила котрась з дівчат.

– О, он вона йде! – неочікувано вигукнула одна зі стюардес.

– Так, це вона, я її впізнала! – почулося ще від котроїсь.

За високими дівчатами модельної зовнішності Едові не було видно, кого вони там побачили та переполошилися. Ед вирішив скористатися моментом та одразу обійняв кількох дівчат, які зовсім не пручалися. Щасливий, мов кіт у березні, Ед, нарешті, відірвав свої очі від жіночих принад, які вони, як на зло, почали виставляти та поглянув вперед. Прямісінько до нього крокувала струнка, довгонога, стильно вдягнена руданка з великими зеленими очима та милим ластовинням, яке пробивалося крізь шар косметики. У рудому волоссі бавилися сонячні промені, роблячи його ще більш насичено рудим.

– Отакої! – тільки й зміг вимовити Ед та аж відкрив рота від несподіванки. Він очікував побачити меншу сестру Етьєна, яка була раніше по вуха в нього закохана, а тут приваблива дівчина, яка випромінювала впевненість та харизму.