Розділ другий Зена - «Асистент Ангела» (Вкрадена я)

Розділ другий

Зена - «Асистент Ангела»

(Вкрадена я)

Майже не вигадана історія (відзнака літературного конкурсу «Крилатий Лев 2018»)

            Дітей крадуть в пологовому? Чи колись крали? Ця історія в основі має реальні події і реальних персонажів. Місця і люди описані тут випадкові, але що таке випадок? Як може скластись доля у вкраденої дівчинки яку продали в США? А яка може бути доля в тих хто хотів заробити таким чином? Їх доля направду страшна. Чому вкрадена, молода і симпатична Американка закінчує Стенфордський університет і стає акушером? Вона зутріне свою любов за океаном в Україні.Вона знайде маму. І чому крадії заплатять за злочин страшну ціну?

• А ти знаєш, в нас крадуть дітей в пологовому, ну раніше точно крали.
• Та ну, не може бути!
• Може, може. Сам не вірив поки не познайомився.
• З ким познайомився? Де?
• Живе тут недалеко,чи жила зовсім недавно, в райцентрі одному -  жінка. Колись,  народила вона. Сказали хлопчика. Мертвого. А вона не вірила, шукала 20 років, чи довше, по екстрасенсам їздила, до мольфарів. Все на марно. І якось одного дня, зустріла дівчину – копію самої себе. Тільки молодше на 20 років. Уявляєш? Аналіз ДНК підтвердив.
• Як так могло статись?
• Та складно там все. Дівчина американка. Її вдочерили. Ну просто не історія а казка. Але трохи дивна казка. Але все насправді. Казка правдива. Правда.
• «…Хто тебе чекає Зе?
• Нові люди, діти. Їм необхідно всім допомогти прийти у цей світ.
• Зе, ти асистент Ангела?
• Я не знаю, я маю робити те, що маю робити…»

Частина 1

1986

Марині було погано. Марину тошнило. Третя вагітність і все би мало бути вже добре, але так раніше не було. Токсикоз Марину «прибив» до ліжка. Лікарка сьогодні прийшла зранку, посиділа, вислухала. Потім щось пописала і каже:

– Мариночка, зле в тебе справи. Мушу відправити тебе в обласну.

Дообстежишся там у Львові, в обласній лікарні. Ми тут в районці можем, але вони тебе всерівно у Львів відправлять, відповідальність з себе зкинуть, гади. Чуєш? Зара замовлю на завтра машину тобі. Якраз відремонтували, може той старий ґрат доїде? Шо там тих 60 чи 70 кілометрів? Потерпиш Маринко? Кого закличеш з пацанами посидіти? Маєш кого?         

          Марину нудило, болів живіт. Вона мала кого закликати. Сестра прийде. Хоч сучка ще та, але сестра. Чоловік Марини місяць тому як загинув на будові. Падав з риштування, вхопився за електродріт. Ще до того як вдаритись об землю він вже був мертвий.

• «Холєра, що ж так зле мені?»

 Марина схилилась над тазіком, її нудило, потім заплакла.

          Палата була чистою. Але маленькою. Чотири породіллі в маленькій палаті. «Совітський» мед-жах, але інакшого і не було. Тому було нормально. Корпус, побудований ще австріяками, пам’ятав багато. Тут був колись госпіталь для ветеранів першої світової. Потім недовго тут правила радянська влада, потім німці і їх порядок. Може тоді тут ненадовго стало так як мало бути в справжній лікарні? Казали що вікна і двері тут ще від Габсбургів, а операційну Гітлер дарував. Ну сміялись, але доля правди в цьому була.

          Це була і лікарня, і «роддом» і кафедра медінститу. Годували нормально, Марина третій тиждень лежала і вже знала всіх студентів і докторів в обличчя. А як же ж, кожного тиждня під час обходу, групка майбутніх акушерів-гінекологів як зграя горобців набивалась в палату слідом за своїм викладачем. От тоді насправді було тісно. Скільки студентів на один квадратни метр? Порахувати не зміг би ніхто.

Частина 2

1986

• Доброго дня дівчатка. Сьогодні я тут керую тими оболтусами – черговий доктор акушер-гінеколог Первачевський Мирон Адамович, представився доктор. - А то мої бездарі, лодирі і прогульщики з групи АГ-3.

Стденти загомоніли. Половина з них були чорні. І було дуже дивно чути як вони гомонять між собою англійською. Троє – араби, їх мова була ще дивнішою. Первачевський почав обхід палати. Доктор запитав у кожної з пацієнток як у неї справи.

          Підійшов до Марини:

• Ну що Мариночко? Ти вже третій раз? Маєш все знати. Ти вже опитна. Як животик? Не болить?
• Та так, майже не болить. Трішечки. Зранку.
• Ну файно, файно. Зара медсестра підійде, зробить укольчик і все буде ліпше чим файно. Так Мариночко? Так?
• Ну та так докторе, та так.

Доктор Первачевський, Первак – як його прозвали колеги, посміхаючись золотим зубом швидко пішов в наступну палату. Студенти зграйкою за ним. Чого він встигав навчити студентів? Чогось.

          За пів години зайшла медсестра з квасним, підпухшим обличчям і зробила болючий укол. Тут в Марини і почалось катання «на конях», чи «на човнах». Відходять води і знову так болить, встигла подумати Марина. Світло вимкнулось.

• Так Зіна, - доктор зайшов в кабінет старшої медсестри. - Давай Зіна, там зара Марина буде родити, анастезіолог вже в залі, я йду туди. Ти бігом, бігом. І піди по дорозі в 20-ту палату, скажеш бабам що тут в одної роженіці молока нема, треба буде новонароджену дитинку погодувати. Віднесеш їм «клієнта», ха-ха-ха! І та алкоголічка вже пішла? Та що з мертвонародженим? Пішла вже? Я її зранку виписав, вона мала підписати там папери. Підписала?
• Пішла вона, пішла Мирон Адамович. Все вона підписала.  Ви б бачили які за нею синяки прийшли, то капець! Друзяки її забрали.- старша медсестра голосно засміялась - заржала.
• «От же ж коняка», подумав акушер. «кобила. Упс, що то закололо збоку?

Первачевського вже не раз щось кололо але він на це не зважав. Небуло часу, ну ні секунди небуло.

• Зінка, напишеш мені ще відмову від дитини. Тут нині одна точно відмовиться, ну ти знаєш яка. Підпишеш там щоб подібно. Пойняла? Всі папери щоб були - подібно!