Розділ 18

  Мій шок ще не минув. Здається, я забула як говорити. Тато тепер схвильовано дивиться на мене. Та Марине теж спрямувала свій погляд. Стою нерухомо. Що ж, доведеться заговорити, а то подумають, що я оніміла. Хоча так воно і є. Мій брат – Марк. Тато торкається плеча, я вже наче сприймаю реальність.

     -  Сюрприз!

  Говорить Марк. Оце так сюрприз. Щелепа певно впала на підлогу. Розумію, як безглуздо зараз виглядаю. Все що можу, так це по-дурному посміхатися.

  Чого-чого, а цього неочікувала. Марк простягає мені пакунок, а я беру з рук тата і віддаю йому. Починаємо одночасно сміятись. Батьки стоять не розуміючи. Звичайно вони знали, що ми знайомі, але нам не говорили.

  Йдемо до столу. Вирішили пізніше відкрити подарунки. Мені цікаво, що обрав Марк для мене. Думки, що в мене з'явився брат, вихором плутаються з іншими. Не знала, що я так сприймаю новини. Але ж яка вона. У мене брат. Майже мій ровесник. Марк.

  За столом говоримо. Сміємося. Виявляється, Марк мій рідний брат, а не зведений. Марина дізналася після розставання, що вагітна, але вирішила не говорити. Потім, майже одразу, тато познайомився з мамою. Марк трохи старше за мене. Тепер маю старшого брата. Чи зміниться щось? Думаю ні. Завжди мені здавалось, що ми рідні. Добре, що я його не кохаю.

  Після вечері, ми розгортаємо наші пакунки. В моєму – лялька. Така як в дитинстві. Не можу повірити. Свою я загубила, а ця ідентична. Я хоч і доросла для ляльок, але цей подарунок викликав спогади. Майже забуті, ляльку, яку мені подарували на шостий день народження. Вона була найулюбленішою з усіх, особлива. Через два роки я втратила її на прогулянці. Засмутилася я тоді сильно, батьки намагалися мене втішити, але я була вперта. Купували безліч різних, але всі вони були не такі. І ось, через багато років, у мене схожа. Це звичайно не вона, але дуже ідентична. Я легенько обіймаю Марка. Тепер він не відсторонюється. В його обіймах тепло.

  У Марка, колекційна машинка. У нього вдома є колекція. Збирав він з дитинства, а я доповнила, хоч і не знала про це. Зв'язок між нами існував. Тато і Марина, щасливі бачити нас такими. Їм важливо було наше знайомство, чи правда, яку ми дізналися. А дізналися ми її сьогодні. Останній день осені, став як ніколи особливим, тільки для нас.

  Ще одна новина за вечір, наші батьки планують жити разом, але вже після нашого вступу до університетів. Ця новина теж покращила вечір. Мене привітали, з тим що я знайшла роботу. Деякий час ми поговорили. Марина з Марком почали збиратися додому, тато сказав, що підвезе їх. Ну що ж, побуду наодинці з думками. Останнім часом їх дуже багато. Напевно час порозкладати все по поличкам. Бо іноді здається, що в мене каша в голові.

  Заходжу до своєї кімнати. Тиша. Лягаю в ліжко. Хочу все обдумати, але сон затискає в своїх обіймах.

  Прокидаюся. Сьогодні я виспалась. Прямую в душ. Одягаюсь. Збираю речі. Сьогодні перший день зими. А ще мій перший робочий день, але спочатку школа. Тому одяглася зручно і тепло.

  Тато вже на роботі. Мені приходить повідомлення від Марка. Пропонує разом піти до школи. Тож виходжу, перед тим встигаю з'їсти канапку і запити кавою. Ми зустрічаємось недалеко від школи. По дорозі ще трохи встигаємо поговорити. Бачу Меланію, вона знову чекає на мене, або не мене. Вона трохи дивується, коли бачить нас разом.

  Марк помічає її сум'яття, швидко опиняється поруч. Обіймає її, закриває своєю спиною і цілує. Я відвертаюся, щоб Лана не ніяковіла. Вони мені повідомляють, що тепер зустрічаються. Я вітаю їх. Дивлюся на Марка і питаю, чи знає вона. Він киває, що ні. Отже, скадемо зараз. Промовляємо одночасно. Меланія не розуміє одразу. Тому по черзі говоримо. Тепер здивована вона. Майже, як я вчора. Але шок у неї минає швидко.

  Вона радіє, більше ніж ми. Тепер найближчі люди поруч. Сподіваюся, по життю наші шляхи перетинаються частіше.

  Сидячи на заняттях, думками я вже на роботі. Коли уроки закінчуються, прощаюся з друзями. І ледь не біжу до кафе. Потім сповільнюю темп. Заходжу. Мене вже чекають. Сьогодні все пояснять, тому доведеться запам'ятовувати. Залишивши верхній одяг, я прямую до свого керівника. Багато чого зрозуміла, все інше прийде з досвідом. Так мені сказали.

  Я буду працювати офіціанткою, мене проводять до співробітника. Хлопець стоїть спиною. Потім обертаються. Дивовижа. Чи все-таки доля. Переді мною Вітас.