Розділ 14

Все таки наслідки після пригоди були неминучими. Вчора коли тато до мене прийшов і почав розмову, встиг помітити мій стан. Я почувалася погано, тому тато наполіг поїхати до лікарні.

От тепер і маю. Зробили аналізи, провели обстеження, а виявилося, що в мене просто запалення легень. Це звичайно теж не краще, але лікується. Тому тато вирішив залишити мене в лікарні. Мені призначили лікування, я не сперечалася і прийняла ситуацію.

До мене навідувалася Лана, ми нарешті дочитали книгу. Ще довго її обговорювали, вона розповідала про будні в школі. Сказала, що Артем виїхав закордон, батьки вирішили забрати його. Лана питала, що між нами сталося. Всю історію я звісно не розповіла, а просто сказала, що нам складно бути разом, краще б дружба залишилася. Тепер, я б звісно з ним не товаришувала, тримала на безпечній відстані від себе цього хлопця.

Посеред тижня навіть прийшов Марк, запитав, як я почуваюся. Ми поговорили трохи і він пішов. Чи відчувала я щось до нього? Сама не знаю, але коли він поруч я почуваюся в безпеці, може так і має бути. Але даремно на щось сподіватися. Можливо йому важко тепер довіряти, після невдалого досвіду. Або справа просто в мені і я йому не подобаюся. Я ж немаю всім подобатися.

Максима так жодного разу я не бачила, після того випадку. Може він теж виїхав, разом з братом. Чому цей чоловік змушує думати про нього, але треба забути його. Питаю у Лани, чи змінились вчителі. А вона каже, що ні, навіть вчитель фізичної культури теж той самий. Отже, він не поїхав. Все таки я просто бажана іграшка, їм подобалося забирати в один одного, мене. А тепер я не потрібна, ну і чорт з ними. Життя стане спокійніше.

Дні в лікарні минають довго, здається, я тут цілу вічність. Тато теж мене навідує, але поки не наважується поговорити про ту жінку. Але одного дня я починаю розмову, цікавість бере гору.

Тато розповідає, що з нею вони знайомі давно. Ще до того як він познайомився з мамою, він кохав цю жінку. Але всі були проти цих стосунків. Виявляється, тато був ще тим хуліганом, тому батьки були проти. Зустрічались вони роки зо два, поки вона не проявила ініціативу в розставанні. Тато спочатку заперечував, але згодом змирився. Ще я дізналася, що звати її Марина.

Після їхнього розриву, вона вийшла заміж. Тато вже не страждав, і одного дня вони познайомилися з мамою. Так почалася їхня історія, а тепер через стільки років він знову зустрів Марину. У неї є дитина, чоловік пішов до коханки. Вона влаштовувалася в їхню компанію, так і сталося, що кохання минулого не покинуло обох. Спочатку вони просто спілкувалися, потім це щось, розрослося.

Сиджу шокована, від історії. У них був роман аж цілий рік. Я дізналася тільки нещодавно, невже тато мені не довіряє. Питаю у нього прямо, він каже що не хотів засмучувати. Тепер я розумію, він думав, що я ображуся.

І це все після того випадку. У нього була жінка до переїзду, але мені здавалося це не серйозно. Я потребувала уваги, тому вирішила, що тато має проводити свій вільний час тільки зя мною. От тепер я розумію як це виглядало егоїстично. Він навіть привів ту жінку в наш будинок, для мене це був стрес і ніби він зрадич маму. Я кричала, що мені не треба замінювати маму і що ця жінка тупа вівця. Звичайно тато мене насварив, я образилася, але згодом я змогла його зрозуміти. Тато не шукав заміну мамі, бо просто ідентичної жінки не існувало. Він хотів просто відчути емоції, або просто жіноче тіло, але це вже його справа.

Два тиждні нарешті минули. Наступного дня мене мали виписати. Тато забрав мене, він був сам. Нарешті вдома, бо їжа так собі в лікарні. Квартира була пустою, жодної ознаки присутності жінки, тільки смачний обід. Він мене так і манив до себе. Вирішила швидко переодягнутись, спускаюся. Тато сам на кухні. Сервірує стіл. Сідаю за стіл. Цікавлюся де Марина. Тато дивується, а я кажу, що просто хочу познайомитися з тією жінкою, яка полонила його серце. Обіцяю бути приязною, тоді він телефонує комусь і каже, що запросив її на вечерю. Отже, знайомство сьогодні, не думала що так швидко. Але хто тягнув мене за язика.

Вирішую відпочити в своїй кімнаті. Стіни тиснуть на мене, треба прогулятися. Одягаюся тепліше, осінь відчувається. Дощу не має, тому для прогулянки чудово. Телефоную Меланії, може вона зі мною хоче, але вона говорить, що в неї немає вільного часу. Я й забула, це ж я не навчаюся, а вона медалістка, тому багато сидить за підручниками.

Я навіть не вирішила, що буде далі, як закінчиться школа. Спеціальність я вже давно обрала, а от університети навіть не проглядала. Вже в наступному році екзамени, вступні іспити, метушня і все інше. Після прогулянки подивлюся, що і як відбувається. Ще треба навчальну програму наздоганяти.

Спускаюся на перший поверх, тато сидить у вітальні, підходжу до нього. Тепер він повертається до мене, кажу, що хочу прогулятись, погоджується. Я прощаюсь і виходжу. Тепер стою в ліфті, рука так і тягнеться натиснути на той поверх, але доводиться себе стримувати. Натискаю на перший поверх.

Я вирішила піти до парку. Крокую не поспішаючи, треба насолоджуватися сьогодніщнім днем. Йду в роздумах, про згацлмство ввечері, що мені говорити. Вирішую зайти в кафе, беру каву з собою і прямую до парку.

Бачу його, він обіймає дівчину. Впускаю каву з руку, вона падає на землю, розливається. Він притягує її до себе і цілує. Я вже нічого і нікого не бачу, швидко прямую в іншому напрямку. Сльози так по зрадницьки течуть, не закінчуються. Невже моє серце розбите.