Розділ 13

Я вправно керую транспортом. До мене ще міцніше притиснувся Максим. Відчуваю жар його тіла, але треба бути зосередженою. Невже так легко могло закінчитися? Мітки на деревах видно добре, тому прямуємо за ними.

Чую шум дороги, нарешті. Ми ще не виїхали з лісу, але я відчуваю, що скоро нарешті буду вдома. Мабуть, ми годину виїжджали з лісу, але я втратила відчуття часу, тому не впевнена.

Видніється дорога. Виїждаємо з лісу, останній раз обертаюся і все. Більше сюди ні ногою. Але не варто зарікатися, хто як не я знає це. Зупиняюся, тепер треба вирішити куди прямувати. Максим показує кудись, тепер і я спрямовую свій погляд. Вирішую під'їхати, щоб краще побачити. Дорожній знак, а на ньому стрілки і написи, помічаю, що до столиці десять кілометрів. Витискаю газ, їдемо поки прямо, а там вже розберемося куди далі.

Максим каже, що далі зорієнтуємось, тому вирішую йому довіритись. Навігатор нарешті запрацював, Артем щось бурмоче, що треба повернути квадроцикл, бо брав він його в аренду. Добре, що хоч стоянка не в людному місці. А то багато поглядів будуть спрямовані на нас. Треба обачно поводитися, щоб випадково не впустити Артема і щоб нам не задавали питань. Бо дивно виглядає, чоловік, дівчина і зв'язаний хлопець. Ми вже майже приїхали, Максим каже, що побуде з Артемом.

Я погоджуюсь, сподіваюсь, він не зробить помилку. Повертаю наш транспорт, прошу викликати сюди таксі. Чекаємо п'ятнадцять хвилин, ось і таксі під'їжджає. Ми сідаємо, водій дивиться нас з недовірою. Одночасно з Максимом говоримо, що влаштовуємо своєму другові квест. Він наче задоволений відповіддю, рушає з місця.

Артем не каже ні слова, я думала він буде галасувати. Може й на краще. Ми на місці, дім милий дім. В Артема позичаємо ключ-картку, заходимо на територію. Тепер отак стоїмо в ліфті, ніхто не наважується порушити тишу. 

Я виходжу на своєму поверсі. Не прощаюся, просто йду. Подалі від них, від проблем. Мене ніхто не зупиняє. Чи чекала я що мене покличе Максим? Можливо, але мені зараз байдуже як ніколи. Тисну на дзвінок, чекаю, вже подумала, що тата немає вдома. Але ні через пару хвилин чую кроки.

Тато відчиняє, дивується. Ніби він щасливий мене бачити, але щось не так. Говорить, що не очікував мене побачити сьогодні. Тепер моя черга дивуватися. Він щось говорить про відпочинок з Артемом, тепер я розумію, що хлопець розповів якусь казочку татові. Кажу, що відпочинок пройшов добре, але потім ми вирішили розійтися.

Бачу його здивоване і стурбоване обличчя. Швидко пояснюю, що ми поспішили з рішенням. Більше тато нічого не питає. Я так і стою на порозі, щось він приховує. Питаю, чи можу я зайти до квартири, тато відсувається і ніяковіє, як хлопчисько.

Проходжу до квартири, роззуваюся. Яка я втомлена. Зараз треба в душ і в тепле ліжко. Хоч осіння погода видалася теплою, все таки час проведений в підвалі нагадує про себе. Голова болить. Не люблю хворіти.

Йду повз кухню, моєму подиву немає меж. Якась жіночка стоїть в татовій сорочці, підспівує щось і готує. Дивлюся на тата, він підходить до мене, але розмову не починає.

- Я все зрозуміла, буду у себе.

І піднімаюся до себе. Ні я на тата не ображена, він має право на особисте життя і щастя. Просто я така втомлена і якщо ще хоч хвилину простою на ногах, то упаду без сил. Швидко приймаю душ, збираюся лягати, але хтось стукає. Дозволяю зайти, тато проходить і сідає на край ліжка. Говорю, що не час для розмови, бо погано почуваюся.

Тато схвильовано дивиться і ще ближче підсувається.