Розділ 9

Артем тримає пістолет, дуло направлене на мене. Хитає головою, попереджає щоб не робила дурниць. Стою як вкопана, не знаю що робити далі. Він каже що дав своєму брату снодійне.

Сміється. Стає моторошно. Чому саме я? Артем наказує щоб я підійшла. Йду. Хочу сісти на диван. Але він мене зупиняє. Каже щоб я підійшла до нього, все моє тіло пручається. Якщо зараз не змушу себе підійти до нього,то теж отак буде лежати на підлозі але з діркою в голові.

Підходжу не поспішаючи, він що є сили тягне мене до себе. Я таки падаю йому на коліна. Невже він настільки став мені бридкий, навіть дивитися не можу на нього. Тому сиджу мовчки і дивлюся на Максима. Його тіло не видає жодних ознак життя. У моїй душі ніби ураган з почуттів і емоцій. Всі вони змішалися в єдиний клубок, вже не розібрати де злість, де любов, де радість.

Я стримуюсь, не час плакати. Покажу йому слабкість він більше мене зламає. Артем ще сильніше стискає мене, холод проходить всім тілом. Пістолетом обводить контури мого обличчя, я сіпаюся. Що зробило його чудовиськом, чи він таким народився.

- Навіщо це тобі потрібно?

- Я завжди отримую те що хочу, навіть якщо треба бути жорстоким, я буду.

- Це не конкретна відповідь.

Сухо відрізаю я, він сміється і притискає пістолет до мого підборіддя

- Як тільки ти з'явилась тут, одразу зрозумів що хочу взяти тебе. Але мій брат теж не промах, зацінив тебе. Ти ще так на нього налетіла. В той день ми уклали парі. Кому ти дістанешся, але була одна умова - це має бути твоє добровільне рішення. Макс порушив угоду коли доторкнувся до теба. Торкався він тебе раніше?

Майже кричить. Дивиться в очі, я не можу брехати. Легенько киваю. Його вільна рука ковзає по спині, і проникає під одяг. Рахує хребці, підіймається вгору. Сильно стискає шкіру. Заплющюю очі, готуюсь вже померти. Повітря гаряче, дихати не можливо.

- Зізнайся, тобі сподобалось. Я переглядав камери…

Які в біса камери. Мій вираз говорить замість мене.

- А ти хіба не знала? Дурненька. У нас в квартирі є камери. Коли він торкався тебе, ти не пручалася, чим я гірше за нього.

Він витягує руку. Тепер торкається мого волосся. Потім накручує на кулак і відтягує, оголюючи шию. Відчуваю його дихання. Намагаюся вибратися з незручної пози але він сильніше стискає моє волосся. Прикушує мою шию, спочатку повільно навіть ніжно, потім занадто сильно. З горла виривається глухий крик. Артем сміється, його забавляє моя реакція.

Дивлюся з усією ненавистю на хлопця, а йому байдуже до цього. Він зіштовхує мене з себе, падаю на підлогу.

- Скажи що хочеш мене і я подарую тобі життя.

- Краще вбий мене.

Смерть здається мені виходом. Краще вже так ніж він втілить свої брудні фантазії зі мною.

- Ні смерть-це спасіння, а я хочу щоб ти благала взяти тебе, цілком і повністю віддайся мені.

- Ніколи.

- Отже буду брати силою, поступово.

Він наближається  до мене наче хижак. Хочу кричати, намагаюсь піднятись. Розумію тікати немає куди. Я наче поранена здобич, вже не можу дати відсіч. Артем швидко опиняється біля мене, бачу він робить замах і різкий удар. В очах темніє.