Розділ 7

Залишаюся сама в кімнаті, не розумію, що сталося. Невже стосунки мають так втомлювати? З Артемом ми відносно недавно стали парою, але від початку все було не так. Можливо, це через мою брехню.

Вирішено, завтра після школи треба зізнатися, та чорт, треба було одразу зізнатись. Я лягаю в ліжко , одразу засинаю. Будить мене тато, каже що я запізнююся до школи, пропонує підвезти. Швидко біжу у ванну, збираюся, навіть не встигла поснідати.

Тато чекає на стоянці, я сідаю в машину і ми рушаємо. Хочу поговорити з татом, але зараз не час, доведеться самостійно вирішувати проблеми. Заходжу до школи, перше що чую, це крики біля спортзалу, але не видно нікого, вирішую поглянути що там. Вже урок розпочався, а я вештаюсь по школі. Йду спокійно, в середині щось стискається , погане передчуття. Бачу перед собою чи то бійку, чи то по підлозі хтось вертиться.

Спочатку я не розумію хто це, і вирішую покликати вчителя, а потім чую голос Артема. Він кричить і б'є когось, це виявляється Марк. Геть здурів я біжу до них, штовхаю Артема. 

Дивиться з ненавистю в очах, ніби я помилка всього його життя. Допомагаю підвестися Марку, у нього розбита губа, в Артема брова. Та чорт би їх побрав, що за цирк влаштували і спровокував це Артем, сумнівів не залишається. Він кричить.

- Що прийшла свого коханця захищати?

Марк починає сміятись, тепер і він зрозумів за що отримав по обличчю, але безпідставно. Хлопець обтрушує одяг і йде. Я залишаюся з Артемом на самоті, в темній частині коридору. Все моє нутро кричить " біжи" , але ноги ніби ватні.

Артем знову звертає свій погляд на мене, наближається, я відступаю і упираюсь в стінку. Знову ці кляті стіни, скоро з'явиться фобія, бо занадто часто мене притискають мене до них. Підходить ближче, я не знаю на що він здатен, притискає моє горло рукою, вдавлюючи мене в стіну.

Я починаю задихатися, у нього на обличчі моторошна посмішка. Пручаюся намагаюсь прибрати його руку, але не виходить, легені печуть. Артем відтягує від стінки ще тримаючи своєю рукою моє горло, і відштовхує до стінки. Потилиця болить, відчуваю щось гаряче, торкаюсь руками, дивлюся на пальцях кров, втрачаю свідомість, але бачу як він йде.

Отак просто, ледь не вбив, але задоволено дивиться на свою роботу і йде. В очах темно, не болить нічого, бачу світло яскраве. Невже мій життєвий шлях закінчився?

Намагаюсь прийти до тями, сиджу на дивані, ще не зовсім розумію де я. Бачу перед собою Максима Андрійовича, від одного звіра до іншого, як банально. На голові щось холодне, напевно лід, бачу простягнуту склянку з водою. Намагаюся взяти, але руки мене не слухаються, ледь не впускаю на підлогу. Він встигає її підхопити, сідає поруч і підносить до роту.

Я п'ю, голова починає боліти, хапаюся за неї. Знову поринаю у невідомість. Відчуваю як хтось мене кличе. Розплющую очі, розумію що в лікарні, поруч тато, лікарі і Максим Андрійович. Мабуть, він викликав швидку, бачу одиноку сльозу на обличчі тата. Заспокоюю його, не знаю чи відома насправді причина через яку я тут. Лікарі питають про моє самопочуття, кажу що вже краще, мені вкололи знеболювальне.

Тата запрошують обговорити в кабінеті лікаря, він цілує мене в чоло і йде з палати. Знову ми вдвох. Я питаю, чи знають вони причину, але він відповідає що сказав лікарям ,що знайшов мене в коридорі а на стіні кров. Максим запитує чи це зробив Артем, я відвертаюсь до вікна, стискає мою руку, не реагую. Він встає і йде, відчуваю як гарячі сльози стікають моїми щоками.

Потім тато знову навідується до мене, каже що тиждень я пробуду в лікарні і запитує що сталося насправді. Я брешу що не пам'ятаю, лікарі заспокоюють його ,що після травми можлива часткова втрата пам'яті. Він їде додому по деякі речі, прошу його привезти мені ноутбук. Тато виходить, я беру свій портфель, порпаюся в ньому і знаходжу зім'ятий аркуш.

Не пам'ятаю коли я його кинула до портфелю, беру і хочу викинути в смітник. Але спочатку перевірю можливо там щось важливе. Розгортаю його і бачу літери, ну тобто цілу фразу, але почерк не мій.

"Граєш між двох вогнів, обережніше, опіки будуть жахливими."

Холодок проходить по моїй спині, невже два вогні це брати, Артем і Максим. Хто написав цю кляту записку, він знає більше ніж я. Треба буде його знайти, але ще цілий тиждень мені треба бути в лікарні.

Згодом приїжджає тато, приносить речі і ноутбук. Я дякую йому, каже що вже час на роботу, прощається,  але обіцяє ще відвідати мене. Відкриваю ноут, знову цей клятий сайт знайомств, чи все почалось з іншої причини. Мені важко зосередитись, гортаю інші анкети.

І тут я впадаю в шок, та невже, ну це смішно. Бачу фото Артема, а під ним підпис.

 "Завжди в активному пошуку, можливо саме ти та єдина"

Я сміюся, буває ж таке, мене ледь не вбив, а з себе зробив вірного песика. Ну-ну, після лікарні поговоримо. Тиждень минає швидко і дуже нудно. До мене навідується тато, Лана і навіть одного разу Марк. Каже що це його вина, і не треба було залишати мене з Артемом. Хочу дізнатися що між ними сталось, він мовчить , а потім йде, але обіцяє наступного разу все розказати.

Настав день виписки, мене зустрічає тато і Лана, а більше я й нікого не очікувала побачити. Хіба що зовсім трохи очікувала побачити Максима, є в ньому щось невідоме що так і тягне до нього. Але я розумію що це марні фантазії, заборонене кохання або просто його удавання. Від цих думок стає смішно, розумію що він просто грався зі мною і ця клята різниця між нами.

Так, треба вгамувати свої думки, говорю собі, що це знайомство від початку не мало ніякого продовження. Я згадую про записку від аноніма. Навіть він мене попереджає, тому треба триматись подалі від всіх цих інтриг.

-------------------------------------

Дякую всім, хто читає цю книгу і тим хто дійшов до цього розділу. Прода не за горами, але треба трошки вашої активності. Запевняю фінал вас здивує. Цьомаю всіх)