Розділ 6

Відкриваю ноутбук. Натискаю на вкладку, зі своєю анкетою.

Вас вподобали 30 користувачів.

Бажаєте переглянути їхні анкети?

Я здивовано подивилась, звідки так багато, ну що ж поглянемо на ці анкети, це ж не зрада . Перші анкети якісь чоловіки, але їхні наміри мені відомі тому, а от анкета під номером вісімнадцять мене зацікавила.

Марк, 17 років, полюбляю мото спорт, шукаю приємні знайомства.

І я розумію що це той самий, о це так зустріч, не даремно кажуть земля кругла. Я не ставлю вподобайку у відповідь, досить з мене цих знайомств. Закриваю ноут, достатньо на сьогодні всього, як тільки опускаю голову на подушку, повіки стають важкими і я поринаю в глибокий сон.

Мені сниться Артем, Марк і я зовсім не очікувала побачити в своєму сні Максима Андрійовича, вони про щось сперечались, а потім спрямували свої погляди на мене, стало моторошно, і я різко прокинулася. Подивилась на годинник була майже восьма ранку.

 Сьогодні була неділя, отже , цей день ми проведемо тільки з татом. Неділя стала нашим сімейним днем, я спускаюсь на кухню, але тата там не помічаю. Лише записка на холодильнику.

"Вибач сонечко, терміново треба вирішити справи. Ми надолужимо цей день, цілую, розігрій сніданок:)"

От, а так добре починався ранок. Розігріваю сніданок, йду до ванної. Потім одягаюсь, на телефон приходить сповіщення, дивлюся, це повідомлення від Артема.

  Артем:

Доброго ранку, кохана, можливо проведемо цей день разом.

З його вуст слово "кохана" звучить так по чужому. Я не поспішаю відповідати, бо просто не знаю що писати. Пишу що треба зробити домашнє, бо завтра все таки школа. Він відповідає одразу і пропонує свою допомогу, спочатку я сумніваюсь але все таки погоджуюсь.

Через хвилин десять лунає дверний дзвінок, я спускаюся, відчиняю . Він тримає в руках пакет з солодощами, простягує його мені, а сам заходить в квартиру. Цілує мене, вже не чекає дозволу, тому цього разу виходить нахабно. Потім затискає мене в обіймах і ми прямуємо до моєї кімнати.

Сідаю за стіл, дістаю зошити і планшет, зосереджуюсь. А ось Артем зосереджує всю увагу на моєму тілу, навіть не хочу знати що зараз в його думках. Через годину я пропоную йому перекусити, він погоджується.

Якби ж я сама робила домашнє вийшло б швидше, але ж ні Артем прям вимагає до себе уваги і відволікає мене. Ми їмо, я навіть не смакую їжею , просто жую, щоб хоча б деякий час він тримав дистанцію.

Знову повертаємось до кімнати, я беру ручку і починаю писати, він підсувається ближче. Знову він за своє, його натяки я розумію одразу, але вирішую не відповідати і не відволікатись. Його рука ковзає по моїй талії, ніби нічого такого, але він опускається до сідниць, продовжує погладжувати , намагаюсь обережно відсторонитись, але він сильніше притискається до мене, не залишаючи між нами вільного простору.

Його дихання ковзає по моїй шиї, тепер він цілує. Я відсторонююсь занадто різко, і бачу його спантеличене обличчя, бурмочу що зараз не час і я не готова. Він змінюється в погляді, вибачається, каже що не хотів тиснути на мене. Цього разу саджає до себе на коліна і обіймає за плечі, я теж легенько обіймаю його шию.

Потім він каже, що йому вже час, шукає відмовку. Але я все чудово зрозуміла, важко йому приймати відмову. Він йде, я нарешті зосереджена, роблю останню вправу і падаю на ліжко. Чому йому так одразу важлива фізична близькість?

Я засинаю, прокидаюсь на годиннику вже шоста вечора, вхідні двері грюкають, повернувся тато. Я біжу вниз, тато розкриває обійми, цілує в маківку. Пропонує подивитись комедію, я погоджуюсь. Переглядаємо фільм, сміємося поки щелепи не починають боліти.

Тато запитує про Артема, я йому розповіла все, навіть те що сумніваюсь в своїх почуттях. Він сказав , що завжди поруч і я можу розраховувати на його підтримку. Завтра школа, тому треба виспатись, а спати зовсім не хочеться тому доводиться себе примусити.

Ранок наступного дня розпочинаю в гарному настрої, швидко впоралася з рутиною і спускаюся, одяглася тепліше, бо погода таки протестує сьогодні. Тато готує сніданок, потім чує мої кроки і вітається. Ми снідаємо, потім я піднімаюсь в кімнату забрати портфель.

Лунає дзвінок, чую як тато відчиняє двері і вітається з кимось. Це Артем вони говорять про щось, він помічає мене, махає, я піднімаю руку в знак вітання. Він прощається , я цілую тата в щоку з щетиною, не поголився ще, отже на роботу не поспішає. 

Я виходжу слідом за Артемом, тато зачиняє двері, хлопець притискає мене до себе і по власницькі цілує, навіть не встигаю відповісти на поцілунок, він відсторонюється, бере мене за руку і ми заходимо в ліфт.

Дивлюсь в його очі і думаю в які ігри він грає зі мною. Виходимо з під'їзду, він все ще мене тримає за руку. Так і йдемо до школи, біля входу намагаюся відпустити руку але він не дає. 

Так і заходимо, декілька косих поглядів, але він ніби й не зважає на це, продовжує тримати мене за руку, заходимо в клас. Він все тримає мою руку, і відпускає тільки біля моєї парти, потім цілує кінчик носика.

В його очах бачу ніжність і якісь іскорки, але не зважаю на це. Марк питальним поглядом дивиться, інші теж здивовані. Здається вони знають більше ніж мені здавалось. Сідаю поруч з подругою вона міцно мене обіймає і каже не зважати на інших. Та і взагалі чого мене мають хвилювати думки інших.

 Уроки проходять одноманітно, на перервах Артем завжди поруч зі мною, навіть до дверей вбиральні проводжає. Це трохи бісить, мені треба простір, я кажу йому це, він робить вигляд що погоджується і дає мені трохи простору.

Намагається мною маніпулювати? Подивимось хто кого, життя вже навчило де чому. Головне, щоб зараз я була для нього слухняною. Дзвенить дзвоник на урок, зараз фізична культура я трохи запізнююсь тому швидко біжу в роздягальню, вона вже порожня, переодягаюсь.

Збираюсь виходити як на моє обличчя падає тінь, і вимикається світло. От чорт невже Артем вирішив налякати мене. Намагаюсь навпомацки знайти двері, але моя рука торкається не дверей, а чоловічого тіла. Я швидко її прибираю, лаюся собі під ніс, кажу Артему, щоб закінчував гратися.