Розділ 5

Ранок. Я прокинулася в гарному настрої. Почала збиратися до школи, тато вже пішов на роботу. Спустилася на кухню, на столі побачила сніданок, вирішила підкріпитись.

Раптом дзвінок в двері, від несподіванки виделка впала на підлогу. Швидко підняла її і поклала на стіл, пішла відчиняти двері. За ними стояв Артем, привітався, і запитав чи піду я з ним до школи. Я погодилась, а що мені ще залишалось. Швиденько зібрала речі, ми вишли, весь час мовчали, я вирішила не порушувати тишу.

До школи и вирішили пройтися, Артем намагався говорити невимушено, а я підтримувала розмову як могла. Сьогодні повноцінний шкільний день, шість уроків здається, навіть фізична культура, тому я зранку склала форму до шопера. Ми вже дійшли до школи, я почала заходити як раптом мене хтось штовхнув в плече. Ледь не впала, Артем допоміг встояти на ногах.

- Дивися куди преш, ненормальний.

Гаркнула я, і помітила винуватця, це той хлопець, що в перший день запізнився, наче Марком звуть. Ала яка зараз різниця якщо він навіть ходити нормально не навчився.

Чи це все ж таки карма? То я когось збиваю, то мене, сподіваюсь тепер рівновага, не вистачало ще зламати щось. На мої слова він ніяк не відреагував, просто мовчки пішов далі. Окей, я не конфліктна, але пішов він, навіть не вибачився.

Плече ще трохи попекло і заспокоїлось, Артем запитав чи все нормально, я кивнула. Він сказав не звертати увагу на Марка, така в нього вдача. І з розповіді Артема я дізналась, що вони були друзями, але через дівчину посварились. Хто насправді винний я так і не зрозуміла, але мене це мало цікавило.

Першим уроком була математика, без всіляких пригод закінчились ще інші два. Тепер мала бути фізична культура, ми пішли до роздягалень, переодягнувшись я вирішила сходити до вбиральні. Повернувшись, я зайшла до спорт залу.

 І яка несподіванка побачила його. Максима, так, того самого. Як виявилось він наш вчитель. Мене він упізнав одразу і подивився якось хижо, з блиском в очах, ніби на здобич. І звичайно цей погляд не міг означати щось хороше, але він знову змінився в обличчі, ніби нічого не сталося.

Тому весь урок я була лише однією з учениць, мене це влаштовувало. Урок закінчився, ми пішли до роздягалень. Але хтось раптом потягнув мене за руку, в якесь темне приміщення. Нічого не видно, але я відчувала на собі погляд, і гаряче дихання.

- Не знав, що в школі є такі учениці.

Останнє слово він прошепотів мені біля вуха, мурашки пройшлися всім тілом, за голосом я впізнала Максима Андрійовича. Я встигла його відштовхнути, щоб не сталося непоправне. Почула його смішок.

- Ви забуваєтесь напевно, чи можливо мені доповісти директору про вашу ганебну поведінку?

- Ганебну? А ти весела, звичайно можеш, але я можу прикрасити цю історію, що ти заштовхнула мене і сказала що хочеш мене. Повірять мені, а не учениці яка забагато фантазує. Можливо ти збоченка.

Раптом він схопив мене за сідниці і міцно стиснув. Я ледь писнула , а він затис рукою рота. Але ж я не з слабких, тому вільною рукою дала йому добрячого ляпаса і вибігла з підсобки.

Я розуміла, що йому повірять, бо він відбілював свою репутацію, але на що він здатен я ще не знала. Тому вирішила промовчати про цю ситуацію, навіть Артему не сказала. Але якщо ще раз він простягне свої руки то я йому їх зламаю, хай не сумнівається.

Швидко переодягнувшись я пішла на урок, залишилось всього два і можна піти до дому. Поводилася я досить спокійно, вирішила непомітно дізнатись у дівчат, чи не було скарг, на Максима Андрійовича чи випадків. Але ні всі якось ним захоплювалтся і тільки те й хотіли, щоб він звернув на них увагу.

В таких випадках зазвичай жертву роблять винною, тому такі історії й не спливають на загал. А він ще той бісовий маніпулятор, знає де і як натиснути. Шкільний день закінчився, я знову з Артемом йшла додому, намагалася підтримувати розмову, але не виходило. Він запитав чи все гаразд, а я все спихнула на стрес через зміну оточення.  Артем сказав що допоможе мені адаптуватися і я була йому вдячна.

Вересень минув швидко. Я гуляла містом з Артемом. У наших відносинах було все стабільно, ми стали друзями. Я звісно бачила, що йому подобаюся і він хоче більшого ніж дружби, але цього я йому запропонувати не могла, чи не хотіла.

Навчання мені подобалось, Максим Андрійович ввімкнув тотальний ігнор до мене, мене це заспокоїло. Більше ніяких натяків, ні в школі ні поза її межами. Про ту ситуацію так і ніхто не знав.

Я встигла зблизитись зі своєю сусідкою по парті. Ми стали подругами, зовсім різні, зовнішність , характер все різне. Але ми знайшли те , що нас об'єднує це - книги. Я любила проводити з нею час, вона була спокійною, а я більш запальною.

Я все ще продовжувала відвідувати тренування, одного разу навіть Меланії запропонувала але вона відмовилась, сказала , що сумнівається в своїх силах. Я не стала тиснути на неї, вона завжди може на мене розраховувати, а я потроху почала довіряти їй. Так між нами, були деякі секрети, але коли ми говорили, всі бар'єри зникали.

Разом ходили на шопінг, прогулянки та й багато цікавого відбулося за цей місяць. Я навіть почала відчувати себе на своєму місці. Мені тут добре, ніяких несподіванок чи халеп. Марк ще пару разів наштовхувався на мене але вже ці рази кидав в мою сторону слова по типу вибачень.

Був початок жовтня. Природа виконувала свій обов'язок, столиця потрохи одягала себе в жовті барви, і навіть червоні. Осінь відчувалася справжньою, непідробною. Після школи ми зазвичай прогулювалися втрьох, я,Меланія і Артем. Поки не було дощової погоди ми вирішили гуляти частіше на свіжому повітрі.

 З татом ми також частіше почали гуляти, наче й дитинство повернулось, але вже без мами. Ми згадували її часто, але вже не з сумом, а з посмішкою, намагалися закарбувати в пам'яті щасливі моменти з нею.

 Вихідний день, я вирішила провести його вдома, скоро повинна бала прийти подруга, ми вирішили почитати, нову книгу, нарешті вийшов її переклад українською. Тому ми одразу після публікації, одразу придбали два екземпляри і сьогодні мали почати їх читати.