Розділ 2

Я прокинулась від якогось шуму, поглянувши на годинник я зрозуміла, що вже ранок переїзду, а навіть вчора не прийняла душ. 

Хоч вже літо й закінчувалось, останні дні видалися дуже спекотними. Забувши зачини вікно в моїй кімнаті було тепер нестерпно, ще раз озирнулася довкола. Це саме той прихисток, мої чотири кутки, в цій кімнаті я і плакала і сміялась, а от тепер покидаю її ніби вона не бажане минуле. Але це не так зміни на краще, тому я змирилась з татовим рішенням.

Роблю глибокий вдих і видих і йду до ванної. Побачивши своє відображення в дзеркалі я засміялась, ніби суха трава на голові, волосся сплуталося, втомлене обличчя.

- Так не годиться!

Сказала я собі і зайшла в душ,вирішила що контрастний мене збадьорить, я не помилилася, вийшла ніби знову народилась, помила волосся, тому довелося сушити, а не чекати .Воно в мене з характером тому треба особливий підхід майже як до мене. Я мала по мінімуму косметики, мені так подобалось. Сьогодні вирішила не фарбуватись, волосся вирішила не збирати в хвіст, і так гарно. 

Послала повітряний цілунок в дзеркало підморгнула собі і вийшла. Так, настав час одягу, я його підготувала ще вчора , щоб потім не копирсатися в коробках.

Одягнувши світло молочний  костюм з льону, бо сонце так і готувалося обпекти мою ніжну шкіру, тому вирішила одягти закритий одяг. Я вже була повністю зібрана, тато постукав у мої двері і зайшов.

- Інше сонечко теж прокинулося, я вирішив тебе не будити і дати трохи часу, всі інші речі вже у вантажній машині залишились тільки твої. Ти готова?

- Так я вже все, а ти готовий ?

Тато зрозумів про що я, йому теж було складно, але нічого не зробиш. Він підійшов обійняв мене, і поцілував у маківку, я знову відчула себе маленькою татовою принцесою, як було раніше. Він сказав що любить мене і що у нас все буде добре, я йому вірю.

Ну от я виходжу з кімнати ,в думках прощаюсь з будинком ми залишаємо його самого, якби дім вмів говорити то напевно він зараз просив нас не їхати. Чи це вже моя фантазія так хоче.

Покидаємо цей дім назавжди, йду на вулицю , тато махає , мої речі теж вже завантажили, я зачиняю двері і підходжу до татової машини. Ще деякий час стою нерухомо, потім без слів сідаю в машину, відводжу погляд від будинку, не час для суму, чекай нове життя. Тато теж нічого не говорить і ми рушаємо у невідомість.

Дорога виявляється далекою тому ми заїжджаємо у придорожнє кафе і снідаємо. Потім знову у далеку путь, я вирішила увімкнути ноутбук і згадала про вчорашню анкету на сайті знайомств.Як я могла забути, вже не знаю де реальний світ , а де вигаданий.

 Треба перепочити від книжок, можливо сходити до психолога, головне не впасти в депресію, хоча на неї причин немає але хто його знає звідки вона приходить. Я видаляю весь текст написаний мною раніше, і пишу новий.

 "Меррі, 18 років, шукає себе але досі не знайшла:)Також шукаю нові знайомства в столиці."

Звісно про вік я набрехала і про ім'я також, мені ж нещодавно тільки 16 була, але сподіваюсь невелика брехня  не призведе до фатальних наслідків.

Бажаєте додати фото?

КЛІК, і фото відправляється, обличчя не видно тим й краще. На фото я чорній сукні з довгим рукавом, фігура в мене не погана, але зазвичай більшість цікавить моє тіло.Бо на душу плювати хотіли, фігура й зовнішність от що треба мати, але ці довбані стереотипи вже дістали. Самі ж люди ненавидять людей, хіба не банально?А  дивані критики не чим не кращі, я зараз не про зовнішність.

 Своєму тілу я завдячую сама собі, бо це моя робота над ним, його сприйняття. Так були такі моменти коли я себе не любила, бо бачте у мене груди не надто великі або шкіра не така гладка як у тих моделей. Але я полюбила себе і вам раджу. 

Люди приходять і йдуть, залишаючи не тільки гарні спогади а й погані слова, повірте знайдуться такі і у вашому житті.Їм легше критикувати когось, і байдуже що їхні слова можуть зробити боляче. Хейтери вас, вашого тіла, і ваших дій існуватимуть завжди поки ви помічаєте їх. Як тільки ви збагнете, що ці люди лише інтернет хробаки жити стане легше. 

От і знову я поринула в роздуми.

Ваша анкета готова, завантажуємо?

Клік.

Час ніби завмирає, я натисла, що буде - то буде. Закриваю ноутбук дивлюсь на тата, він зосереджений на дорозі.  Так треба відпочити, бо забагато стресу як для одного дня. Вирішую подрімати, в машині я завжди легко засинала.