- Ніно біжи до мене, кликав батько Артем, свою маленьку донечку. Ти поглянь що я для тебе, придбав.
Маленькі вушка почувши голос батька в мить, дали команду ніжкам бігти до вхідної двері. Батько прийшов з роботи і кличе своє малятко.
- Мамо татусь повернувся з роботи, кричала у захваті маленька Ніна добігаючи до свого батька.
Батько схопив малечу, підняв в обіймах закрутив її в один оберт, і поставив на ніжки. І поліз у свою сумку, і в мить дістав зі сумки фарфорову ляльку. Та не чекаючи відразу віддав її своїй донечці.
Це була дама у середньовічному вбранні, з білим обличчям, але з яскраво червоними щоками. Ніна не розуміла що саме за наряд був у її нової ляльки. Але батько з якимось нетерпінням почав розказувати, в якому столітті дама жила, як правильно називається кожен з її моментів одягу, і для чого вони служать.
- Наступна станція Шулявська. Голос з динаміка перевірку сон.
Добре що прокинулась, моя зупинка через дві. Але який був гарний сон, як же хочеться повернутись у дитинство. Враз схопилась за свою сумку, та швидко перевіривши чи все на місці. Все було в порядку. Київське метро не краще місце для того, щоб відправлятись у царство Морфея, та насолоджуватись приємними картинками, з пам'яті.
Але чи до кінця вони були приємні. Так без умовно вони були найкращі, але мені тоді було лише шість років, і я не розуміла де була дійсність, а де моя фантазія грала зі мною не чесну, та жорстоку гру.
У мене шизофренія.
Для я знаю ви чули про таке, і не раз. І хтось скаже, треба у лікарні лежати, а не по метро кататись.
А я вам більше скажу, я їду з роботи, і працюю я не на останню корпорацію, яка займається ай-ті, програмуванням. Та працює з відомими міжнародними компаніями.
Моя хвороба має, одну цікаву особливість, моя уява, не генерує будь-що, що її захочеться. Коли дійсно не можливо відрізнити дійсність від уяви.
І слава богу.
Моя особлива хвороба проявляє себе, у стилі середньовіччя. Як вам краще обтлумат'чи, серіал "Гру престолів" бачили? Чи "Володар перснів" що по Толкіну був знятий.
В перше я це побачила, якраз коли батько подарував мені фарфорову ляльку. Після того з сумки виліз рицар на білому коні, і хотів забрати мою ляльку. Але, я почала кричати і він утік.
Так батьки тоді теж у перше побачили таку поведінку своєї донечки.
З цими думками, говорячи в думках сама з собою вона на автоматі, приїхала до своєї зупинки метро, та уже встигла підійти до свого будинку. Вона винаймала квартиру, у не елітному районі, і їхати від роботи було не мало. Але її це цілком влаштовувало. Вона жила сама, зовсім не від того що вона цілеспрямована жінка яка має роботу і більше нічого її не хвилює.Чи вона проти дітей, чи чоловіків.
Вона боялась підпускати до себе когось, на стільки близько, щоб йому нашкодити, морально чи фізично. Вона не могла гарантувати що посеред ночі, на неї лице не стане капати чорна кров, з пащі дракона. Який зайшов побажати гарних снів. Від таких снів можна тиждень не зімкнути очей. А коли побачити це на яву. І хоч кричи хоч бийся в істериці пока, дракон не побажає солодких снів нікуди він не дінеться.
А якщо молодий чоловік, біля неї б лежав. Реакції від дівчини він би, мабуть не витримав. О тоді до психіатра і йому дорога заказана.
Від батьків вона з'їхала, коли лікарі її це дозволили, впевнившись що хвороба не загрожує, ні її життю ні життю ти х хто її може оточувати. Іншими словами вона взяла верх над хворобою, навчилась розрізняти реальність та ілюзію.
1.5 Княжна у білому
Нінка біжи хуткіше до нас гратись, кричав під балконом найкращий друг Ромка. Ми з хлопцями зараз будем грати у футбол.
Нінка вділа кеди та вибігла на вулицю.
До бою готовились лицарі, з одного і другого краю поля, де вона це хвилину тому мала грати у футбол.
Сонце закрило дощовими хмарами, та по декуди лулав грім, та в очі, своїм сяйвом била блискавка, на мить в очах заливши сліпі плями.
Один з воїнів в повних обладунках, з закритим шоломом, вийшов у перед на плече звісивши як пушину, велетенський меч.
З другого кінця поля, йому на зустріч вийшов воїн. Но в простому обладунку, якщо це можливо взагалі так назвати. Це було більше схожим на під бланкову спецівку. Багато шарова тканина у декілька рядів зшита. Нагадує чимось матрац. Але як Ніні розказував батько, який цікавився історією та був у клубі історичної реконструкції не останньою людиною. Без таких обладунків як "стіганка" не один рицарь не обійдеться. Не одягати ж, важкий обладунок, на рубаху, чи на голе тіло.
От той воїн тримав у руках круглий щит, та короткий меч.
Спочат він більше йшов до центру поля. Дійшовши до половини почав розганятись.
В той час як воїн у яскравих обладунках вже заніс свій велетенський меч, щоб завдати вирішальний удар.
Воїн зі щитом, розігнавшись зробив підсічку сковзаючи двома ногами у ноги лицаря, закриваючи свій верх круглим щитом, а по низу проводячи удари своїм коротким мечем.
Воїн впав. І на другому кінці поля всі воїни почали кричати і танцювати від радості.
В сторону Нінки почав бігти здоровенний воїн в шкурах якихось тварин, з дворучною сокирою.
Нінка зажмурилась.
Підбігши до неї воїн почав щось їй, швидко гомоніти. І вона почала в ньому визнавати свого друга Євгена.
Він з захватом розказував який тільки що був проведений Гарний пенальті. Які проводили головні в команді.
"Тренери, голкіпери, захисні. То все ніщо. В кожній дворовій футбольній команді в головний. Він або колись займався футболом, або і досі ним займається. Вони знали правила і ставили всіх по своїх місцях
- Головні? Нінка встигла тільки це сказати як впала на асфальт і трішки прибила голову. В її думках і бачені там був бій, і їй було страшно.
Чомусь коли це з нею відбувалось, вона була у довгому до колін платі. З часом якраз цей факт, як довге біле плаття, допомагав розуміти, де розходиться її світ історичної шезофринії з реальним світом.
#8892 в Любовні романи
#2134 в Короткий любовний роман
#2034 в Жіночий роман
Відредаговано: 06.07.2022