Глава 35

В кімнаті дівчат, переминаючись із ноги на ногу, стояв власною персоною старший Ткаченко. Він був тверезий, поголений і охайно вдягнутий. Помітно було, що він хвилювався і не знав, з чого почати розмову. Декілька секунд він мовчав, потім прокашлявся, і тремтячим голосом промовив:

— Таню, доброго вечора. Прошу, дай мені договорити. Я прийшов із миром. Досить нам ворогувати. Розумію, ми з братом завдали тобі багато страждань, тому ти маєш повне право нас ненавидіти. Я до тебе з щирою душею, і до вас, дівчатка, теж.

Віка спалахнула від цих слів, хотіла підколоти хлопця, але швидко передумала і миттю притягла стілець з сусідньої кімнати:

— Нехай залишиться? Таню, нехай вечір має приємне продовження. Ти ж бачиш, він не п’яний. Дійсно. Давайте вже миритись. Яка користь із ворожнечі?

Тетянка знесилено сіла на стілець, підперши голову руками:

— Гаразд. Приєднуйся. У мене сьогодні свято. Набридло вже мені постійно отримувати ніж в спину. Так, проходь. Звісно, якщо твої слова щирі і ви з братом не приготували для мене чергову каверзу.

— Правильно, Танюшо. Давай закопаємо топірець війни, — підтримала Даша.

Костя простягнув букет і торт Тетянці:

— Прийми від мене привітання з твоїм святом. Увесь гуртожиток гуде, що ти подала заяву на одруження з Сергієм Поляніним. Я щиро за тебе радий…

Дівчина прийняла букет і солодощі.

— Костя, я вже не знаю, кому вірити. Хто в цьому житті щирий, а хто бажає мене підставити. Повторюю, якщо дійсно вирішив бути щирим, то дякую за привітання.

— Таню, вибач мене за все. І вибач того шибайголову Ромку. Насправді він не такий поганий, просто дур в голові грає. Як уб’є собі щось у голову, не можна ні відговорити, ні вмовити, — швидко проговорив Костя, гарно вмощуючись на стільці.

— Куди ж тебе подінеш? Вибачаю. Хоча саме ти ні в чому не винен. А Роман чому не прийшов, якщо так щиро шкодує? — стрільнула зеленими очима, ніби пронизавши наскрізь.

— Саме хворіє. На хвору голову запустив фото в мережу. А зараз кається. Чесно тобі кажу. Я сам прослідкую, щоб більше такого не сталося.

— Хоча насправді, Костю, я не хочу його бачити. Ніколи і ні за яких обставин, — подих перехопило від спогадів. Згадала, як захопилася Романом, а скоріше його вродою. Думала, що це кохання, а насправді виявилося — мильна бульбашка. Ангельська врода, а всередині — чорна проклята душа.

— Я тебе розумію. Ромка буває нестерпним…

— Гаразд, досить про це. Але ж ти також насправді прийшов дізнатися, що я планую далі. Напевно, тебе Ромка і послав до мене дізнатися, чи я переведуся на заочне і чи скоро переїду до нареченого?

— Таню… Зовсім ні. Просто зайшов привітати і вибачитися. Що ти сьогодні як їжак – настовбурчуєш голки?

— Життя такою зробило. За ці пів року твій братик тільки тим і займався, що обливав мене помиями. Я скоро сама повірю, що така розпусна, як на його думку. Можеш передати: провини за собою не відчуваю і продовжу очне навчання. Йому не вдасться загнати мене у глухий кут. Не збираюся особисто через нього щось змінювати.

Ткаченко підвівся і картинно вклонився:

— Щось у вас тут жаркувато стало. Піду провітрюся, подихаю свіжим повітрям. Не буду вам заважати святкувати. Дуже радий, Таню, що ми з тобою порозумілися, — хмикнув про себе, — Хоча ти мені і не віриш, я тобі не ворог, і ніколи ним не був. Романа контролюю, як можу, хоча іноді йому і зносить дах. І ще… Завжди звертайся до мене, коли тобі потрібна буде дружня порада.

— У мене для порад є коханий.

— Таню, коханий, це одне, а друг, який завжди вислухає і зрозуміє — зовсім інше. Я багато чого обдумав і зрозумів за весь цей час. Якщо буде нестерпно, або мій братик знову щось вчудить, то пиши, дзвони, заходь у будь-який час дня і ночі.

На цих словах Костя розвернувся і вийшов геть. На мить запанувала тиша, а Даша нарешті оговтавшись, прошепотіла:

— Оце так заявочка. Танюшо, ще одна жертва твоїх чарів.

— А чи мені все оце потрібно? — Таня закотила вгору очі, — Я кохаю тільки мого Сергійка.

— Добре, хоч ви не почали тут лаятися, — констатувала Віка, – Досить уже з тебе ворогів. Але ж диви, який джентльмен, прийшов вибачитися за себе і за брата. Хоча, звісно, Роман ніякий не хворий, а чекає братика з докладним звітом.

— Будемо сподіватися, що відтепер все налагодиться, — нарешті Таня посміхнулася. Давайте, врешті решт, забудемо про Ткаченків.

А в кімнаті змішувалися запаморочливі аромати від рожевих і білих троянд, ніби обіцяючи щасливе майбутнє для русявої нареченої, яка заслуговувала на справжнє кохання.

***

Віка, ніби у воду дивилася, коли говорила про братів Ткаченків. Покинувши дівчат, Костя попрямував прямісінько в кімнату до брата, котрий лежав, втупившись очима у стелю.

— Як пройшло? Прийняла троянди? — рвучко підвівся на ліжку, – А про мене запитувала?

— Навіщо відразу скільки запитань? Не поспішай, зараз все розповім. Сказав, що це вибачення від мене. Тетянка — справжній сканер. Ти їй слово, а вона тобі десять. Все розклала по поличках. Як вона могла здогадатись, що це тебе так цікавить її майбутнє? Слово в слово спитала, чому це тобі потрібно, чи вона з’їде з гуртожитку та чи переведеться на заочне, — на одному подиху випалив Костя.

— Що вона тобі відповіла?

— Продовжить навчання і буде проживати в гуртожитку до самісінького весілля. Як кажуть, всім ворогам на зло. Ромко, зупинись у своїй помсті. Це вже я тобі на правах старшого брата кажу — відчепись від дівчини. Ну, не хоче вона тебе бачити, не хоче з тобою зустрічатися. Ти своєю помстою і злобою знищив усе хороше, що у вас було. Ти зараз жалюгідний. Такі вчинки не гідні справжнього чоловіка.

— От досить. Ти хоч не розколовся Тані, що до мене приходив її хахаль і змусив пообіцяти не підходити до неї ближче ніж на сто метрів? — Роман вже підскочив з ліжка, і нервово міряв кроками кімнату.