Глава 33

Полянін вдало підписав договір оренди під офіс. Хоча приміщення виявилось невеликим, однак розміщувалось у торгівельному центрі з великим потоком відвідувачів. Приваблювала вдала транспортна розв’язка, яка дасть можливість швидко добиратися до роботи. Заодно зробив декілька дзвінків перспективним студентам, котрі знаходилися у нього в білому списку, з пропозицією роботи хоч не на повний день. Він розумів, що більш кваліфіковані спеціалісти зі стажем роботи не погодяться на мінімальну зарплату, тим більше в невідомій фірмі. Це вже пізніше, коли він розкрутиться, піде мова про гарний заробіток, а зараз доведеться з нуля набирати і навчати молоду команду.

Однак труднощі його ніяк не лякали, а навпаки тільки викликали азарт. На жаль, йому зараз аж ніяк не конкурувати з колишньою компанією, яка займається величезною розбудовою під керівництвом Орєшина. Для такого кроку потрібні значні капіталовкладення, а ще слід знову заявити про себе у бізнес сфері, щоб у нього захотіли вкладатися багаті інвестори. У нього в голові крутилося декілька вдалих ідей, та раптом із роздумів вирвав дзвінок. Із подивом взяв телефон, попередньо припаркувавши авто на узбіччі.

Чоловік не міг ігнорувати цей дзвінок, хоча цього абонента слід було давно заблокувати. Певний час він ще сподівався на примирення, але не так сталося, як гадалося. Почувся різкий голос у слухавці. Сергію на мить здалося, ніби його огорнуло холодом і відчаєм. Як же цей голос уже не був схожий на той оксамитовий баритон, який огортав раніше кожного відвідувача їхньої компанії. Орєшин вирішив показати свій норов, котрий раніше умів приховувати за уявною безшабашністю та веселістю. От і зараз він із виглядом переможця вирішив показати, хто господар становища. Глибоко вдихнувши, Полянін промовив:

— Так, Владиславе. Не думав, що так швидко почую твій голос. Слухаю…

— Доброго і тобі здоров’ячка, Серже. Як твої справи? Чув, що ти збираєшся одружуватися?

— Владе, ти щось хотів? — хвилювання чомусь залізним кулаком стиснуло горло, та Сергій вирішив тримати себе в руках.

— Ти отримав привітаннячко від «Доброзичливця»? Сподіваюся, ти не подумав, що це я особисто розсилаю подібні анонімки? Так от знай, що я до цього абсолютно не причетний. Не мій стиль. Розумієш, коли я хочу комусь щось сказати, то не підкидаю анонімні конверти.

— Не розумію, про що ти, — Полянін намагався згадати, про який конверт говорить Орєшин, – Говори конкретніше, а то в мене небагато часу.

— На адресу моєї компанії надійшов конверт із написом «Доброзичливець». Я ж не знав, що він адресований тобі, тому відкрив і з задоволенням помилувався принадами нашої спільної знайомої Танюші Савченко. Ох же ж і гаряча штучка тобі дісталася, — єхидно засміявся у трубку, — На вигляд скромна і наївна дівчинка, а воно, як кажуть «в тихому болоті чорти водяться». Як награєшся з кралечкою, повідом мені. Я не відмовлюсь скласти компанію такій кицюні.

— Закінчуй свої брудні ігри, Владе. Мені огидний ти і твої методи обливання мене і моєї сім’ї брудом. Я не полінюся, приїду до тебе і натовчу тобі пику, якщо хоч словом чи ділом образиш мою майбутню дружину.

— Я ж нічого. До речі, ще раз вітаю з одруженням. Тільки щоб тобі у чергу не довелося ставати до своєї занадто палкої дружиноньки. Добре, що у мене відкрилися очі на отой скарб, який ти перший підібрав. А наш шановний «Доброзичливець» не тільки мені надіслав помилково пакет, котрий насправді адресувався тобі, але й виклав пікантні фото твоєї кралі у мережу. Так що не тільки ти тепер будеш насолоджуватися принадами Танюші, а й будь-який бажаючий за певну ціну, — Влад продовжував знущатися над колишнім другом.

— Що? Що ти верзеш? Перепив учора чи недоспав? Орєшин, ти відповіси за свої слова…

— Не віриш? Скидаю посилання. Лови, олень. І не говори, що це фотошоп.

З тихим дзенькотом на телефон прийшло повідомлення з посиланням. Серж не хотів переходити по посиланню, та руки самі натиснули на рядки. Очі розширилися від здивування. Невже це його мила наївна дівчинка? Та ще й в обіймах отого нахабного студентика, що одного разу п’яним намагався посварити його з Тетянкою? Він з пересердя відкинув убік телефон, руки з усієї сили вдарили по рулю, гіркий спазм здавив горло.

— Я цього так не залишу, — пообіцяв сам собі. Після чого завів автомобіль і різко розвернув кермо. Тепер у нього з’явилися інші справи, важливіші за відбудову бізнесу. На кону стояло майбутнє його і Тетянки.

Хоча емоції затопили його з головою, він все-таки розумів, що його наречену підставили. Не могла його Тетянка добровільно погодитися на подібну фотосесію. Він ні на мить не мав сумнівів відносно неї, навіть не припускав, що вона може його зрадити. Ніжна русокоса німфа комусь перейшла доріжку, і тепер ця людина вирішила так жорстоко помститися. Раптом до Сержа прийшло осяяння. Він підняв трубку і знайшов необхідний номер. Думав, що послуги цієї людини ніколи не знадобляться, але хто ж може зарікатися від неприємностей? Після серії гудків приємний жіночий голос обізвався:

— Доброго дня, Серже. Чим можу бути корисна?

— Привіт, Ніко. Хочу замовити послугу у твоєму детективному агентстві. Коли можу під’їхати?

— Зараз я вільна. Чекаю за старою адресою. Сподіваюся, ще не забув?

— Звичайно, ні. Скоро буду.

Колись давно, волею випадку, ще у студентські роки Серж познайомився з Нікою, котра навчалась на юридичному факультеті. З часом дівчина відкрила власне невелике детективне агентство, де можна було замовити будь-які послуги, від стеження до викриття неплатників аліментів. Саме туди зараз і направлявся Полянін, сподіваючись на кваліфіковану допомогу. Єдине, він так переживав, що не може додзвонитися до нареченої, але ж не міг бути одночасно в двох місцях. Тому він вирішив спочатку поговорити з детективом, а тоді їхати до Тані. Можливо, дівчина ще навіть і не підозрює, які над нею згустилися чорні хмари.

***