Глава 29

Після розмови з Романом молода викладачка почала втілювати в життя свій підступний план, який полягав у дискредитації Тетяни Савченко в очах Поляніна та Орєшина. Не останню роль в ньому відводилась і Роману Ткаченку, який із задоволенням взявся допомагати. Його колишнє кохання переросло у жагучу ненависть та бажання помсти. Він нічого не хотів більше, ніж помститися милій русявці, втоптати її в бруд.

У той же день, ближче до вечора Марія зателефонувала Тані, плануючи заманити дівчину в пастку. Після скандалу на корпоративі, студентка відчувала деяку симпатію до Марії Михайлівни. Почала вважати її нехай не подругою, але особою, з якою можна просто поговорити. Тетянка не вбачала у діях викладачки ворожого настрою, не вважала її суперницею чи заздрісницею, тому з радістю поговорила з нею деякий час, домовившись про зустріч.

Оскільки Полянін знову з головою поринув у бізнес, а дівчатка ще були на канікулах і гостили у рідні, русявка прийняла пропозицію пройтись з викладачкою по магазинах, а потім посидіти у кав’ярні. Марія прекрасно вміла грати свою роль турботливої старшої подруги, котра боїться за самопочуття студентки після того злощасного розголосу. Вона, як могла втішала Таню, хоча на душі отруйні змії скрутилися в тугий клубок і бризкали отрутою.

Із загадковим виглядом Марія Михайлівна повідомила, що в її коханого незабаром День народження, і вона прохає допомоги у виборі гарного мереживного комплекту білизни. Не відчуваючи підступу, Таня, як могла, допомогла у виборі, пропонуючи все більш відверті комплекти для зваблення. Покинувши магазин, Марія запропонувала «обмити» вдалу покупку, і незабаром вони перемістилися в затишну кав’ярню.

Після філіжанки кави з круасанами, коли Тетянка зовсім розм’якла, Марія повільно перейшла до основної стадії свого підступного задуму. Вона все ще не очікувала, що Савченко стане такою легкою здобиччю, але побачивши повну довіру в її очах, по-дружньому обійняла за плечі та запропонувала поїхати до неї додому, щоб поміряти комплект в домашніх умовах. Тетянка, не відчуваючи підступу в діях нової подруги, згодилась. Незабаром вони опинилися перед дверима квартири викладачки.

— Запрошую, Танюшо, в мої скромні апартаменти, — промовила Марія, відчинивши двері та гостинно запрошуючи її.

Студентка зайшла в однокімнатну квартиру викладачки. Дарма, що приміщення було зовсім крихітним, але відчувався смак Маші до вишуканих речей. Здавалось, що тут попрацював талановитий дизайнер. На здивований погляд, Маша відповіла:

— Не чекала? Хоча квартирка невелика, однак мною проведена величезна робота. Хочеться відчувати справжній комфорт в домашніх умовах.

— Ох, Маріє Михайлівно, я приголомшена, — Таня продовжувала роззиратися по сторонах.

Викладачка втомлено поклала покупки на низенький столик і посміхнулася:

— Ну, я у вашій групі зараз не викладаю. Тому, поки ми з тобою наодинці, називай мене Машею. Я думаю, так буде краще. А зараз прошу мити руки і запрошую на кухню. Давай відсвяткуємо Старий Новий рік, щоб почати все спочатку і забути все погане. Якщо між нами раніше виникали якісь непорозуміння, прошу все забути і почати все спочатку.

Таня з радістю згодилась. Шкода, що вона не звернула уваги на лихоманковий блиск в очах нахабної приятельки. Марія Михайлівна уже жалкувала десь в глибині душі про те, що задумала. Вже хотіла дати відбій, але потім видихнула, і вирішила довести свій план до кінця. Таня могла б стати її сердечною подружкою, адже в ній відчувалася якась душевна теплота, як і в Сержі Поляніну. Щось таке приємне, що змушує відкриватися таким щирим людям. Проте, не сьогодні, ніяк не сьогодні. Зараз Танюшці доведеться стати розмінною монетою у прагненні до помсти самому пану Орєшину, якому доведеться відкрити очі, щоб навіки забув наївну русявку.

Одним рухом Маша скинула шубку і теж почимчикувала на кухоньку. Вона здавалася аж занадто веселою в очікуванні години Х, години жаданої розплати. Дівчата разом приготували нехитру вечерю, а те, що обидві слідкували за фігурою, додаткова тема для розмови з’явилася сама по собі. Нарешті Маша дістала дороге червоне вино, яке чекало свого часу в маленькому барі.

— Танічко, давай вип’ємо за наше примирення.

— Маріє, ой, Машо, а може обійдемося чаєм? — запропонувала дівчина, яка якимось сьомим відчуттям передчувала біду.

— Ну, ми ж домовлялися. Давай за Старий Новий рік вип’ємо всього по бокалу, а потім я тобі викличу таксі, якщо переживаєш, що не зможеш добратися до гуртожитку.

— Гаразд, — кивнула русявка.

Їй було так добре, що вона не бажала покидати квартиру викладачки, тим більше, поспішати було нікуди. Тим часом Марія Михайлівна дістала з холодильника і нарізала на тарілку твердий сир, поряд виклала оливки і горішки. На столику опинились два високі келихи для вина. Її руки впевнено відкоркували пляшку, і ось уже ароматний напій наповнив келихи. Маша задоволено промуркотіла:

— Спочатку вип’ємо за примирення. Нехай наші негаразди залишаться в минулому році. Розумію, що була неправа і прошу вибачення. Не тримай на мене зла.

— Ой, Машо. Я не серджуся. Ти ж не знала, що в нас із Сергієм все серйозно. Та тоді ще й я не знала, що в нас щось вийде. Відчувала серцем, що це мій чоловік і божеволіла від ревнощів. Розумієш, я в нього закохалася ще з першої зустрічі, в будинку дідуся.

Марія поблажливо посміхнулася.

— За це й вип’ємо. До дна, квіточко. Вино дуже смачне. Знайомий привіз із Франції зі справжнісінького виноградника.

— Так, дуже смакує, — Таня облизнула рожеві губки, — Тільки боюся від такого швидко сп’янію. Особливо, після такого насиченого дня.

— Танюшо, ми ж не в клубі, а в домашній обстановці. Розслабся, тут всі свої, — посміхнулася  Маша, але вмить спохмурніла, згадавши щось своє.

Насправді їй гірким полином ятрив спогад, коли Орєшин покинув її напризволяще, ну, майже напризволяще у клубі. Якби не допомога Сержа, хтозна чим би закінчилася ті нічні походеньки. Совість знову залоскотала на денці душі, та Маша відігнала нав’язливі думки. Не час зараз пускати сльози та вважати себе святою, адже операція вже наближається до фіналу.