Глава 22

Як і передбачав Сергій, день виявився дійсно спекотним і багатим на події. Його команда ретельно підготувалася до представлення нового проекту, в екстреному порядку підставляючи нові дані в існуючі шаблони. Хоча багато хто скептично ставився до подібних змін, та вголос ніхто не наважувався про це говорити. Особливо після того, як бачили настрій керівника, його прагнення за будь-яку ціну пригальмувати існуючий проект, натомість запропонувати нову пропозицію, яка була вигідна будь-кому, але не Поляніну. З розрахунків виходило, щоб за найменше відхилення від плану відповідальність нестиме саме він, а отже, й фінансові неустойки ляжуть виключно на його плечі.

Та як говорять, фортуна полюбляє ризикованих. Перший етап пройшов бездоганно. Звісно, не рахуючи дрібних нестиковок, без яких не обходиться будь-який проект. Перші перемовини пройшли як по маслу. Звісно, доведеться ще безліч разів сідати за стіл переговорів, та в разі сьогоднішньої невдачі на новому проекті можна було ставити жирний хрест. Отже, на кону стояло все, або майже все. Пішла гра ва-банк. Сьогодні Сергій Полянін був надзвичайно красномовним, його доповідь пересипали аргументи на користь нового проекту, котрий принесе гарний прибуток. Презентація виконана бездоганно, підрахунки теж відповідали схемі затрати-прибуток, проектно-кошторисна документація задовольнила б навіть найприскіпливішого інвестора.

Навіть Орєшин був здивований у зміні поведінки Поляніна. Він не до кінця був ознайомлений з ідеями та аргументами друга, тому з цікавістю спостерігав за ораторськими здібностями Сергія, дивуючись тому, як за короткий час йому вдалося розробити новий план і втілити ідеї на папері. Звісно, він розумів, що Серж занадто ризикує. Керівник багато поставив на цей проект, і дуже залежить від його успіху. А крах проекту, фактично означав крах самого Поляніна.

Коли вони розпрощалися з інвесторами, попросили Анні принести в кабінет закусок та коньяку, Влад підморгнув секретарці, мовляв «сьогодні можна відпочити і дозволити собі по келиху», на що вона хмикнула і вийшла з кабінету.

— Нічого собі! Ти сьогодні в ударі! — висловив захоплення Орєшин, упавши у крісло, — Серж, ти змінився з тих пір, коли я тебе не бачив. Здається, рік пройшов, а не тиждень. Признавайся, що сталося за весь цей час? — рука потягнулася до келиха.

— Секрет простий, — вже щиро посміхався Сергій. Від посмішки розгладилося суворе обличчя, зникли навіть тіні під очима. Останнім часом він майже не знаходив часу на сон, а минулої ночі взагалі майже не спав.

— Поділись по-дружньому. Може й мені скористатися?

— Владе, це справжнє кохання. Повір, воно окриляє, — задумливо глянув ніби повз друга, — Це щось неймовірне… відчуття польоту, відчуття такої щемливої ніжності…

— І оце говорить такий брутальний бізнесмен? — хмикнув Орєшин, — Тепер я тебе точно не впізнаю. Дивися, щоб ніхто з підлеглих не почув твоїх зізнань, а то піднімуть на сміх, чи шепотітимуться по кутках. Закоханий чоловік – знахідка для шпигуна. У нього з’являється слабке місце, на яке можна натиснути при потребі. Уявляєш, якщо підлеглі дізнаються, що їх начальник став сентиментальним, то вони тобі на шию сядуть. Ще й поради будуть давати, особливо жінки. А навіщо в компанії керівник, з якого можна вити мотузки?

— Нічого ти, Владе, не розумієш. Останні роки я тільки й жив, що роботою. Тільки вона мені приносила душевне і моральне задоволення. Можливо, тому й від підлеглих вимагав лише одного – якщо сім’я чи якісь інші захоплення заважають роботі – звільняйтеся і присвятіть час родині чи уподобанню. Та останнім часом я багато думав і для себе усвідомив, що багатство і бізнес вже не приносять такого задоволення, як справжнє кохання. Я вже майже поховав себе поруч із дружиною, однак за інерцією продовжував жити далі, поки не зустрів мою ніжну Танюшу. З її появою у моєму житті весь мій світогляд перевернувся, і я почав мислити по-іншому.

— Ого! Запаморочила тобі голову ця Танюша, — сказав ніби з притиском, пам’ятаючи ще одну дівчину, яка й йому заморочила голову, – Я раніше не помічав, щоб бізнесмен Сергій Полянін кидався з головою в чергову авантюру. Ти ж бачиш, що це вже починає відображатися на бізнесі.

— Не слід так говорити. Ніяка це не авантюра. У нас все серйозно. Незабаром сам у цьому переконаєшся. Зовсім скоро я запропоную Тані одружитися. Я вже не можу жити самотиною. Набридло вже повертатися в порожню квартиру чи заміський будинок. Та й у будинок я останній рік вже майже не навідувався. Не було бажання. Та що все про мене? Владе, як у тебе справи? Бачу ж засмаг, очі так і сяють. Вибач, що зіпсував тобі відпочинок, але мені дійсно потрібна твоя допомога. Мені ні на кого більше покластися.

— Ох, Серже, думалося одне, а сталося зовсім по-іншому. За те, що зірвав мене з відпустки, не переймайся. Якщо відверто, то не дуже мені й хотілося зараз відпочивати біля моря. Мене інше зараз турбує. Хотів я поговорити зі своєю новою знайомою теж Танею, та вона чомусь мене зовсім уникає, якась дивна. Та признаюсь, і я не стримався, наговорив грубощів. Чомусь повів себе як останній дурень. Не зміг пробачити їй, що вона мене фактично відшила. От я й зірвався. Не знаю, що на мене найшло. Зазвичай, дівчата самі до мене лащаться, а ця ні в яку.

— Та невже блискучий пан Орєшин потерпів фіаско на любовному фронті? — хмикнув Полянін, – Що, машина зі зваблення дівчат дає збої?

— Ну, майже. Оця моя Таня виявилася студенткою саме того університету, де ти періодично читаєш лекції. І от у самий непідходящий момент, коли я пропонував Тані небо в діамантах, а вона, можливо для виду, пручалася, в аудиторію зайшла всім нам відома Машенька, тобто викладачка Марія Михайлівна.

— Оце так збіг! Не може бути, — від здивування Серж аж сплеснув у долоні, — Це називається потрапити між двох вогнів.

— Майже. А далі Таня втекла, а Машу я запросив на побачення, хоча планував з нею серйозно поговорити і розставити всі крапки над і, — Орєшин розвів руки в сторони.