Глава 21

Після прогулянки містом Серж Полянін запросив кохану до себе додому. Йому дуже хотілося, щоб вона побачила його холостяцьку квартиру. Звісно, не був до кінця впевнений, що дівчина згодиться, та все ж таки плекав надію. Їхні відносини розвивалися надзвичайно стрімко, та закохані уже нічого не могли з собою подіяти. Нехай оточуючі думають, що хочуть, нехай вигадують, що Таня спокусилася статками бізнесмена, та вони обоє знали, що це не так. Для справжнього кохання не існує заборон, головне — бути поруч, дихати в унісон, щохвилинно, щосекундно торкаючись одне одного. Ось уже вони біля квартири бізнесмена, ось уже він заледве відкриває двері, а Таня вся тут — гаряча, солодка і така жадана.

— Танюшо, Танечко, — прохрипів Серж, — зачекай. Чоловіку так захотілося підхопити її на руки, занести в квартиру, ніби наречену. Однак дівчина пригорнулася до нього, обвила руками, цілуючи все палкіше, змушуючи серце ще частіше тріпотіти в грудях. Нарешті Полянін справився із замком і підхопив найціннішу ношу на руки. Переступив поріг, і плечем зачинив двері. У квартирі панувала темрява, адже час наближався до опівночі.

— Німфо моя, я приготував сюрприз. Не хотілося бути банальним і просто запросити тебе на чай.

— Ох, як цікаво, Сергійку, — промуркотіла русявка, — Можливо, сюрприз чекає мене у найтемнішому закутку?

— Дай мені хвилинку. Просто почекай ось на цьому диванчику. Заплющ оченята, будь ласка.

Дівчина послухалась, вмостившись із ногами на м’якому диванчику. Попередньо вона стягнула з себе високі чобітки, і зняла шубку. У теплі її трохи вологе волосся злегка закучерявилось, набуваючи чарівного вигляду.   Таємниця приваблювала, примушувала дрібно тремтіти тіло в передчутті незвичайного. Ох, її Сергійко! Такий вигадник.

«Отже він планував, що я сьогодні не відмовлюсь завітати до нього в квартиру. Навіть встиг заздалегідь підготувати сюрприз. Цікаво, що він вигадав? Мабуть, романтичний вечір при свічках. Схоже, його почуття щирі, і він прагне завоювати мою прихильність. Хоча сюрпризи то така річ, що…»

Раптом Тетянці чомусь згадався неприємний момент, коли вона того сірого осіннього вечора вирішила зробити сюрприз Роману, і який з тих пір перетворився на її запеклого ворога. Вона сподівалася, що з Поляніним ніколи не потрапить у подібну двозначну ситуацію. За роздумами вона не помітила, як у кімнаті з’явився Сергій, взяв її за плечі, легенько допоміг піднятися і попрохав слідувати за ним. Коли вони опинилися в іншій кімнаті, чоловік нахилився і тихенько прошепотів на вушко:

— Таню, відкривай очі.

Дівчина не змогла стримати захопленого вигуку. Навколо панувала напівтемрява, яку осявали десятки свічок. Яскраві вогники свічок осяювали полички, стіл, стіни, навіть підлогу. На підлозі білосніжною стежинкою розкидані пелюстки троянд, по обидві сторони якої горіли свічки.

— Золотко, це все для тебе. Я намагався бути якомога романтичнішим. Не знаю, чи мені вдалося? Чи було занадто награно? — ніби аж знітився Сергій. Чоловікові хотілося здивувати кохану, щоб вона знову не втекла від нього, як колись.

— Тобі вдалося, Сергійку, — дівчина не змогла стримати захоплення, простягнувши долоньку до щоки коханого. Відчуваючи себе якоюсь чарівною істотою, ніби танцюючи, пройшлася тендітними стопами доріжкою з трояндових пелюсток.

Полянін підвів кохану до столу у великій залі. Невеликий скляний столик прикрашали пелюстки багряних і білих троянд, посеред яких височіли виті червоні свічки, котрі осявали простір м’яким світлом. На підставці чекав свого часу шоколадний торт у вигляді серця, прикрашений білими візерунками зі збитих вершків. Також стояла ваза з фруктами: тут були грона фіолетового і червоного винограду, сизі сливи, жовтобокі персики і помаранчеві мандарини. Збоку стояло відерце з льодом, куди чоловік тільки-но помістив пляшку шампанського. Краєм ока русявка побачила високі бокали, прикрашені стразами. З одного краю столу стояла тарілка з різними видами сиру та оливками.

Помітно було хвилювання Сержа, який відвик від романтичних вчинків. Останні чотири роки його серце закам’яніло і він продовжував жити скоріше за інерцією — відчував відповідальність за працівників своєї компанії, просто розвивав бізнес, намагаючись заглушити душевний біль. Тепер він відчув, що може дозволити бути щасливим поруч із Танею — такою ніжною і тендітною, трішки норовливою і ревнивою. Виявляється, це так прекрасно – іноді просто забувати про всі справи та проводити вечори з коханою людиною.

Однак він не допустить знову проявів ревнощів. Серж доведе коханій, що йому можна довіряти і довіритись на всі сто відсотків. Він уже зрозумів, що не зможе без неї жити. Хотілося вхопити дівчину в обійми і не відпускати більше ніколи. Та він знав, що Таня не потерпить золотої клітки — чим більше її намагатися втримати поруч, тим швидше вона втече світ за очі. Він здогадувався, що характером дівчина в свого дідуся Павла Андрійовича — вперта в своїх переконаннях. От і зараз Полянін у глибині душі побоювався, що Таня назве всі його романтичні намагання не вартими виїденого яйця і, пирхнувши, розвернеться і поїде назад в гуртожиток.

Проте у Сержа саме зараз прокинулась та його майже мертва романтична натура, яка прагнула викликати посмішку на вустах коханої. Так, він міг зробити більш щедрий жест — подарувати їй квартиру, айфон чи автомобіль, та не хотів занадто лякати дівчину. Все буде колись, слід діяти маленькими кроками, щоб завоювати прихильність. Хоча він знав Тетянку зовсім невеликий проміжок часу, та встиг придбати перстеник із діамантом для заручин, який приховав до часу у кабінеті своєї квартири. Ось і сьогодні він витягнув футляр з прикрасою, подивився з залюбуванням, і знову заховав у шухляді. Ще не час…

Тим часом він тримав за руку своє легкокриле щастя, свою русокосу німфу, яка розглядала гарно прикрашений столик. Раптом Таня повернула до нього радісне та таке миле обличчя, осяяне посмішкою:

— Сергійку! Вау! Класс! Мені дуже подобається! Що я обожнюю солодке дізнався з колишнього побачення? — вже притискалася всім тілом, заглядаючи в очі.