Глава 20

Близько шостої години вечора до гуртожитку плавно під’їхав чорний розкішний джип. Його господар відчував себе настільки щасливим, наскільки це було можливо. Полянін, посміхаючись у передчутті незабутнього вечора, вимкнув двигун, вийшов з автівки і поклав руку на капот. Знаючи здатність дівчат запізнюватися, Сергій приготувався до тривалого чекання. Він не хотів телефонувати Тетянці, а просто стояв, насолоджуючись миттєвостями безтурботності. Нарешті він знайшов вільну хвилинку, щоб не думати про роботу, а присвятити час дівчині, яку кохав понад усе на світі.

Декілька хвилин очікування принесли Сергію довгоочікувану нагороду – двері гуртожитку рипнули і назустріч вибігла його красунечка, його русокоса німфа — Таня Савченко. Підбігла і злетіла на руки. Чоловік підхопив свій скарб і закружляв навколо себе. Яка ж вона була сьогодні чарівна — коротенький сріблястий кожушок, чорна спідничка до колін і довгі чобітки на каблучку. Аромат волосся дівчини задурманив голову — найніжніша нотка троянди з пелюстками жасмину. Пара продовжувала обійматися, зверху падав легенький сніжок, освітлюючи їхнє палке кохання.

— Моя красунечко, у мене для тебе є сюрприз, — прошепотів на вушко.

— Ох! — видихнула вона, коли чоловік вручив величезний букет із білосніжних троянд, що дістав із заднього сидіння автівки.

Русявці заледве вистачило рук, щоб охопити букет. Ніжні пахощі дурманили голову, чи то відчуття щастя п’янило її по вінця.

— Яка ж ти прекрасна! — захоплено видихнув Серж.

— Сергійку, велике дякую. Це троянди найпрекрасніші, а не я, — було помітно, як квіти припали до серця красуні, — Як ти дізнався, що я обожнюю білі троянди? — визирнула з-за букету, хитро стріляючи оченятами.

— У мене є свої методи. Я готовий виконувати всі твої бажання, навіть найпотаємніші. Розповіси мені? — гаряче прошепотів чоловік, теж п’яніючи від близькості коханої.

— Гаразд, красеню. Хочу селфі з тобою і букетом, — підморгнула і показала рожевий язичок, ніби дразнячи.

Так захотілося обійняти русявку, та вона вивернулася зі сміхом. Грайливий настрій передався і Сергію, давно він так не відпочивав душею.

— Все, що хочеш. Я готовий виконувати твої примхи, — нарешті вхопив в обійми, — моя найпрекрасніша німфа.

— Німфа? — здивовано підняла брівки, від чого стала ще гарнішою.

— Таню, так я тебе називаю подумки ще з нашої першої зустрічі.

— Хоча б не наврочив, — ще більше спохмурніла дівчина.

— Чому? Прекрасні німфи із зеленими очима і довгим волоссям втілюють саму природу, красу і ніжність.

— Не хочу забивати тобі голову маячнею. Однак колись читала, що німфи постійно втікали від кохання і перетворювались на квіти чи дерева.

— Кохання моє, відкинь забобони. Наше кохання навіки. І ти вже від мене нікуди не втечеш. Дожену, тримайся!

Проте Таня цього разу не втікала. Вона відклала букет на капот машини і міцно обійняла чоловіка. Тендітні долоньки пройшлися обличчям бізнесмена, перейшли на потилицю. Такі невинні дії зводили Сергія з розуму, він занадто скучив за обіймами найдорожчої його серцю людини. Раптом з одного з верхніх поверхів почувся крик:

— Танько! Я зараз спущуся і розберуся з твоїм хахалем!

Крики притягнули увагу інших студентів, у вікнах з’явилися цікаві обличчя. Дівчина затрусилася від жаху і прошепотіла:

— Сергійку, давай швидше поїдемо звідси. Це довга історія, я не хочу нового скандалу.

— Я не дам тебе ображати і не поїду поки не поговорю з тим нахабою.

У відчаї русявка не знала куди себе подіти. Як же швидко кохання Ромки переросло в ненависть до неї. Раніше вона його ніколи не бачила п’яним, а зараз частенько ходив напідпитку гуртожитком і гамселив у її двері. Дякуючи подружкам, вони трохи відвадили нещасного кавалера, та ось він побачив її з коханим у вікно і прямісінько зараз спускається на розправу. Як же соромно! Куди дівати очі? Якби ж вона знала, що за фасадом привабливого красунчика схована така прогнила натура. Нарешті двері широко розкрилися і на вулицю випав п’яний Ромка Ткаченко. Непевним кроком рушив до них, на ходу розмахуючи руками. Серж заступив собою Таню, а потім знаками показав, щоб відійшла подалі.

— Що, тікаєш? А раніше ж обіймала! — закричав на повні легені Роман, — А це ще що за проява?

— Юначе, негайно вибачтесь перед дівчиною, — на його шляху стояв Полянін.

— І не подумаю. Що, Танько, пішла по руках? А колись клялась мені у коханні. Як же швидко ти змінюєш чоловіків.

Раптом Роман замахнувся і хотів ударити Сергія, однак той якимось невловимим рухом крутнувся на місці, і Ткаченко опинився на землі.

— Юначе, пропоную проспатися. Негарно валятися на землі, ще застудитеся і я буду винним, — слова бізнесмена просяк сарказм. Роман у всі сторони крутив очима, намагався встати, та це в нього погано виходило. Він сидів на слизькій бруківці, і кожного разу як не намагався встати, ноги так і підкошувалися і він знову падав.

Полянін простягнув йому руку:

— Вставайте. Ви вже перетворилися на посміховисько для студентів. Завтра вам буде соромно за свою поведінку.

— Знаєш що? Зараз я ось встану і так тобі увалю. Нічого зваблювати мою дівчину. Я кожного за неї приб’ю!

— Давайте поговоримо завтра. Зранку ви вже не будете налаштовані так агресивно і ми все обсудимо. Тримайте мою візитівку, якщо не бажаєте моєї допомоги, — Серж сягнув в кишеню і простягнув візитку.

— Умови тут ставитиму я і тільки я. Лапи геть від Танюхи! Знаєш, яка вона … Ех! — раптом по обличчю Романа потекли сльози відчаю, – А я! Я образив мою дівчинку! Так образив, що вона мене ніколи не пробачить.

Молодший Ткаченко зараз виглядав занадто жалюгідно. Ближче підійшла Таня і присіла поряд, Сергій тільки дивився і вирішив далі не втручатися.

— Ромо, давай ти зараз піднімешся до себе в кімнату. Зараз не варто виставляти себе на посміховисько, — дівчина легенько торкнулася спини хлопця, а той глянув на неї затуманеним поглядом: