Глава 19

Сергій Полянін знаходився на сьомому небі від щастя, навіть незважаючи на майбутні проблеми та важкі перемовини. Вперше за останні роки душа розправила крила, вперше він міг зі сміливістю дивитися в майбутнє. Точніше, планувати майбутнє. Разом зі своєю Тетянкою, його коханою дівчиною. Так, цей тиждень буде надзвичайно напруженим і, напевно, не вдасться викроїти зайву хвильку для зустрічі з русоволосою німфою. Проте він старається заради них, заради їх спільного майбутнього, щоб усе в них разом склалося якомога краще.

Чоловік уже призначив необхідні зустрічі з потенційними партнерами, намагаючись відстрочити реалізацію перспективного проекту, адже ніяк не міг, та уже й не хотів змушувати дідуся Тані продати будиночок. Він би вважав себе останнім негідником, якби вмовляв свою дівчину натиснути на дідуся, вмовити його переїхати. Для себе Сергій переконався – яку б суму він не пропонував упертому пенсіонеру, той все одно не захоче змінювати свого життя.

Чесно кажучи, бізнесмен не розумів поведінки старенького, адже за словами Тетянки, дідусь її дуже любив. То що ж виходить – навіть заради щастя онуки, дідусь не змінить переконання? Та за ті гроші, що Сергій йому пропонував, пенсіонер придбав би їй шикарну квартиру, ще й собі залишилось би на однокімнатну. Ну скільки потрібно старому чоловіку? Ось тобі й любов! Бізнесмен вже майже змирився з тим, що потрібно шукати нові шляхи розвитку бізнесу, якомога швидше переконувати партнерів у необхідності зміни напрямку роботи.

«Краще я піду на все, щоб вмовити партнерів тимчасово заморозити проект, а натомість запропоную набагато вигідніші умови співпраці для нового проекту».

Щойно бізнесмену передали попередню оцінку нової ділянки під забудову. Результати виявились грандіозними і обіцяли великий прибуток. Хоча вкладати доведеться набагато більше, ніж Сергій міг собі дозволити. Та й ризику було набагато більше. Крім того, проектному бюро доведеться працювати понаднормово, щоб вчасно встигнути вкластися в нові строки, однак гарні премії швидко залагодять справу. На біду, десь запропастився перший заступник Орєшин, постійно відмежовувався есемесками та лише раз зателефонував і попросив відпустку за свій рахунок. Серж крутився, як міг, хоча не міг поставити жорсткого ультиматуму Владу через те, що той вклав значну суму на розвиток проекту.

От іще раз пролунав дзвінок, як завжди невчасно:

— Серж, привіт, — в голосі Орєшина лунали захопливі нотки. Як завжди, Влад фонтанував енергією.

– Владе, тобі теж не хворіти. Де ти зараз знаходишся? Сподіваюся, ти не за кордон чкурнув?

— Не питай, друже. Нам з Машунею захотілося поїхати на море, позасмагати, поїсти фруктів. Хоча… я б і тут залишився з такою гарячою штучкою, — прошепотів у трубку. За ним почувся жіночий смішок.

— Марія? Передавай від мене щирі вітання. Отже, це означає, що найближчим часом ти не завітаєш у офіс? Повір, мені зараз занадто спекотно і твоя допомога дуже б знадобилася.

— Все наскільки серйозно? Я чомусь подумав, що ти не зможеш підняти новий проект і це все тільки плани на майбутнє, — Орєшин враз став серйозним.

Все, що торкалося бізнес-проектів йому було занадто цікавим, він навіть сам не знав, що в його житті важливіше — бізнес чи жінки. Хоча зараз йому було цікаво подивитися, що придумав Полянін і як він буде виплутуватися із тенет, які сам собі приготував. Тому, хай як йому хотілося порозважатися з Машенькою, але він прагнув бути поряд з другом. Тим більше, коли той пообіцяв небувалі прибутки. А з викладачкою він пізніше надолужить втрачене.

— Слухай, друже. Мені дуже потрібна твоя допомога. Завтра о першій годині збір акціонерів. Або пан або пропав. Проектна документація практично готова, спонсори майже згодні перекинути гроші на інший проект. Точніше, потрібно їх запевнити, що новий проект обіцяє їм більші дивіденди. Ще не знаю, як буду їх переконувати, проте я налаштований змінити правила гри. І не питай скільки це мені коштувало грошей і фізичних сил, — Полянін залишався в першу чергу бізнесменом із прекрасним чуттям.

— Серж, завтра першим ранковим рейсом вилітаю. Можеш розраховувати на мою допомогу. Я хочу підставити тобі плече, коли ти говоритимеш з акціонерами. Не думай про мене погано, що мені дівчата важливіші. Я буду вчасно. Та й при мені вони не підніматимуть хвости. До зустрічі завтра, відбій.

В телефоні залунали гудки. Тепер можна видихнути вільніше. Добре, що Влад пообіцяв підтримку, адже без нього було б сутужно.  Думки мимоволі переключилися на кохану. Сергій уже кілька днів не бачив Таню і від цього ставало ще гірше. Він навіть ночував на роботі, пристосувавши для цього невеликий диванчик.

Поляніну так хотілося запросити кохану переїхати у свою міську квартиру, та вона сказала поки що «ні». Ох, навіть хотів придбати спеціально для неї квартиру, та відмовився від своєї ідеї. Танюша сприйме це як подачку, і може неправильно зрозуміти його наміри. Тому він боявся поспішати, щоб не випустити з рук свою чарівницю. Намагався частіше телефонувати, адже вже не міг навіть дихати без неї.

На сьогодні всі справи були завершені, завтра обіцяв прилетіти Орєшин, значить пора запросити Таню на побачення. Натиснув на виклик із завмиранням серця. А що як у коханої важливі пари чи підготовка до заліку? Заледве не застогнав, гупнувши кулаком по столу, та швидко опанував себе. На дзвінок відповіли одразу, ніби русявка чекала зв’язку:

— Танюшо, сонечко, привіт! — промуркотів у трубку.

— Сергійку! — вклала в голос усе кохання.

Серце Поляніна забилося частіше, з нетерпінням запитав:

— Таню, може сходимо куди-небудь? Я нарешті викроїв трішки часу, і в мене вільний вечір. Ти згодна провести його зі мною?

— Так! Нарешті ти звільнився. Я вже казна-що собі нафантазувала. Десь о шостій вечора я буду вільна, під’їжджай.

— А заняття? Я тебе не дуже відволікатиму?

— За заняття не переймайся, все добре. Для тебе я ніколи не зайнята. Цьом-цьом.