Глава 17

Керівник компанії Сергій Полянін розслаблено сидів у кріслі, підперши голову руками та трішки послабивши вузол краватки. Хоча ні про який відпочинок мова не йшла. Роботи вистачало, особливо тепер, коли майже вдалося залучити до проекту міжнародних інвесторів. Раніше він не дозволяв собі ось так просто сидіти, тим більше проявляти слабкість. Він прокручував у голові різні варіанти розвитку подій. Однак, як не намагався, не міг зосередитися, і не уявляв, як діяти далі. Бізнесмен не звик зупинятися на півдорозі, вимагав від себе та підлеглих повної самовіддачі та працелюбності. Він ніколи не припускав, що на якість виконання запланованої роботи можуть впливати людські цінності та душевні переживання.

Вперше в кар’єрі йому доведеться долати перепони, на які раніше він не звертав уваги або вважав їх легковажними та не вартими уваги. Але тепер перепони на шляху до мрії були такими, що не залежали від його професіоналізму та наполегливості. Потрібно було щось робити з будинком Павла Андрійовича, та Сергій не хотів тиснути на дідуся Тетянки. Особливо враховуючи той факт, що він по вуха закохався в онуку господаря. Ось так він і сидів, заплющивши очі та роздумуючи про життя, наполегливо шукаючи прийнятний шлях із безвихідної ситуації.

З усього виходило, що у нього було два варіанти розвитку подальших подій: незважаючи ні на що переконати впертого пенсіонера змінити свою думку, запропонувавши ще більшу суму компенсації. Другий варіант він вперто викидав з голови, адже доведеться заморожувати перспективний проект, знову ж таки через дідуся Тетянки, шукати нову ділянку та починати все спочатку. Цього Сергію аж ніяк робити не хотілося. Тим більше, його не зрозуміють партнери, особливо Влад. Як не крути, але приймаючи цей варіант, Полянін міг утратити абсолютно все, тим більше його репутація в колі бізнесменів буде суттєво заплямована.

Роздумуючи над проблемами, він все більше впевнювався, що життя підкинуло йому складку головоломку, яку неможливо розв’язати. Нарешті він отримав у руки справжнього журавля, скоріше журавку з неба. Якщо спочатку порівнював Таню з колишньою дружиною, то тепер його серце і душа були повністю відкриті для нового почуття, яка загрожувало затопити з головою. Це ж треба було так закохатися, щоб повністю втратити розум та сон! Якщо думки про минуле зовсім нещодавно викликали глухий щем, заважали дихати на повні груди, то зараз перетворилися на тихий серпанок. Він нічим не міг виправити минуле, залишалось йти далі, жити і радіти наступному дню. Занадто довго він тримав у серці своє єдине кохання, боявся навіть подумки зрадити колишній дружині. Але час пливе, і випадкова зустріч перетворилася на палке кохання.

Яка ж Таня неймовірна! Хотілося вхопити її в обійми і не відпускати довіку, здувати пилинки, задарювати подарунками. Йому було дуже приємно спостерігати за щирою та дещо наївною реакцією дівчини на прояви уваги та ніжності. Проте він не міг посадити ніжну русявку в золоту клітку, хоча таким вчинком він би влаштував собі душевний спокій. Якщо не відпускати нікуди кохану, то вона не втрапить в аварію, на неї не нападуть злочинці, в крайньому випадку, не впаде крижина з даху…. Стоп, ще раз стоп! Це вже схоже на параною. Дівчина не хоче поспішати, та Сержу так хотілося привести її додому, запропонувати одруження. Чоловік знав, що кохана хоче закінчити навчання, отримати диплом, а тоді вже будувати сімейні відносини. Але ж це так довго, так нестерпно.

З думок вирвав голос Орєшина, котрий щось бубонів у приймальні. Типовий спокусник. Не може без того, щоб не задурити дівчині голову, а потім з невинним виглядом кинути. Сергій в черговий раз дивувався поведінці заступника. Абсолютно в його стилі. Запросити у нічний клуб нову знайому, побачити іншу кралю — і втекти, розпускаючи хвоста, ніби павич. А тепер он точно забиває баки секретарці Анні, знову або букетик або шоколадка перекочують у випещені рученята чорнявки. Точно слід найняти заміжню жінку зі стійкими моральними принципами, інакше роботи з Владика не буде. Нарешті почувся стукіт у двері, і майже слідом Серж побачив задоволене обличчя Орєшина:

— Привіт, друже! — посміхнувся на весь рот Влад, — Як справи?

— Доброго ранку, Владе. Віддав документи на підготовку іншого проекту, почнемо забудову в другому місці. Поки ти розсипався, я зовсім випадково, — посміхнувся кутиком вуст, — знайшов за прийнятною ціною підходящу нам ділянку землі. Документи на купівлю вже всі підписані, залишається узгодити нюанси. Пропоную взяти попередній проект, віддати в проектній відділ і переговорити з архітекторами. Якщо вже зовсім не підійде для забудови нової ділянки, доведеться починати все спочатку.

— Не розумію. Серже, та що з тобою? — Орєшин гепнувся в крісло, — Ми скільки сил вклали в той проект. Переробити? Ти жартуєш? Чи перепив? Знову робити зйомку місцевості, а це все гроші. А якщо там близько підходять поверхневі води або місце непридатне для будівництва? Ти не думаєш, що наш проект під забудову може зовсім не підійти для нового місця. Транспортна розв’язка буде зовсім іншою, а це гроші, гроші, і ще раз гроші! Ти нас під монастир підведеш, — щоки Влада покрилися червоними плямами.

— Мені залишається керуватися інтуїцією. Заспокойся, нам не вперше починати все з нуля. Так, я використаю майже всі свої збереження і знову вкладуся в новий проект. Так, пройде певний час, поки проводитиметься геологічна зйомка місцевості, згідно якої і формуватиметься проект. Якщо попередній проект не підійде, то ми його просто відкладемо у шухляду. А в нову проектну документацію я вкладу гроші з мого рахунку на «чорний день». Я сподіваюся на твою допомогу. Владе. Підеш у мої компаньйони? Вкладеш гроші, зате пізніше матимеш розкішний прибуток?

Орешин різко підвівся і важко підійшов до вікна, обдумуючи ситуацію. Потім швидко направився до бару, витягнув пляшку коньяку та келих. Налив на дно, хотів загвинтити горлечко пляшки, але передумав та долив майже на третину. Потім витягнув інший келих, щедро відлив напою та підніс Сергію.