Розділ 4

Рене майже не спала цієї ночі.

Вона кілька разів прокидалася, дивилася на годинник і знову заплющувала очі, сподіваючись, що хоча б тепер сон нарешті прийде. Але думки не збиралися залишати її в спокої.

Вона згадувала події останніх днів.

Коли за вікном почало світати, Рене нарешті відчула, як втома взяла гору.

Вона заснула.

Щоправда, ненадовго.

Коли вона знову розплющила очі, до кімнати вже пробивалося ранкове світло.

Рене кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю, намагаючись зрозуміти, котра зараз година.

Потім важко зітхнула й потягнулася до телефону.

— Ну й ранок… — тихо пробурмотіла вона.

Вона зовсім не почувалася відпочилою, але лежати далі не хотілося.

Рене повільно підвелася з ліжка, накинула халат і попрямувала до ванної.

Новий день усе одно настав.

І яким би він не був, їй доведеться його прожити.

Перш за все — улюблена кава та сніданок. Найсмачніші тости, чашечка бадьорої кави — і ось дівчина вже сповнена енергії та сил.

Після сніданку Рене пройшла до кімнати й розчинила штори. До квартири одразу увірвалося ранкове світло, наповнюючи її м'яким золотавим сяйвом. Здавалося, разом із ним життя навколо набуло нових барв.

До зустрічі в ресторані залишалося ще чимало часу, тому Рене вирішила не поспішати. Вона почала потроху приводити квартиру до ладу. Взявши телефон, увімкнула улюблену музику і, тихенько наспівуючи собі під ніс, взялася до прибирання.

Спочатку витерла пил, потім вимила підлогу, розклала речі по своїх місцях. Музика грала на фоні, сонячні промені пробивалися крізь вікна, а Рене вперше за довгий час нікуди не поспішала.

Сьогодні їй хотілося просто насолоджуватися цим ранком.

Рене продовжувала наводити лад, поки музика тихо грала на фоні. Коли вона нахилилася, щоб підняти з підлоги невелику коробочку, з неї несподівано випав тонкий сріблястий кулон.

Дівчина завмерла.

Вона обережно підняла його і кілька секунд просто дивилася на прикрасу у своїй долоні.

Це був мамин кулон.

На обличчі Рене з'явилася легка усмішка. Вона провела пальцями по холодному металу і раптом так чітко згадала, як мама колись застібала його на її шиї. Як її теплі руки обережно поправляли ланцюжок, а потім мама неодмінно обіймала її, ніби хотіла захистити від усього світу.

— Мамочко… — тихо прошепотіла Рене.

Спогад був таким теплим, що на душі у дівчини стало трохи легше.

Вона притиснула кулон до долоні, а потім обережно надягла його на шию. Срібло м'яко торкнулося шкіри.

Рене ще кілька секунд дивилася на себе в дзеркало, після чого усміхнулася своєму відображенню.

— Сьогодні ти йдеш зі мною.

Прибирання вдалося набагато краще, ніж Рене уявляла. Дівчина пройшлася по всіх кімнатах, привела до ладу кухню і навіть встигла вимити ванну. Закінчивши, вона з полегшенням видихнула і вирішила нарешті подумати про те, що вдягнути.

Рене відкрила шафу — і завмерла.

— Так… — протягнула вона, перебираючи одяг. — І в чому ж мені йти?

Перед нею висіли джинси, футболки, майки… І все.

Рене повільно відсунула кілька вішаків, ніби сподівалася, що за ними якимось дивом знайдеться хоча б одна сукня.

Але ні.

Жодної.

Вона навіть не підозрювала, що в її гардеробі взагалі немає суконь.

— Чудово… — пробурмотіла Рене, зачиняючи шафу.

Довго думати вона не стала. Швидко схопивши сумку, дівчина вибігла з дому й попрямувала до невеликого бутика за кілька кварталів звідси. До зустрічі залишалося лише кілька годин, а їй ще треба було вибрати сукню й встигнути зробити зачіску.

На півдорозі телефон завібрував у кишені.

Рене дістала його й подивилася на екран.

Вона жахнулася.

Сповіщення одне за одним заповнювали екран. Повідомлення від Ізі, Сема та Кліна.

— О ні…

Телефон буквально розривався від нових повідомлень.

Рене хотіла відкрити хоча б одне, але тут же згадала про час. Читати все зараз було ніколи.

— Потім. Я все прочитаю потім, — пробурмотіла вона, прибираючи телефон назад до сумки.

До зустрічі залишалося лише кілька годин.

А їй ще потрібно було знайти сукню, купити її, повернутися додому і якимось чином встигнути зробити зачіску.

Здавалося, спокійний день закінчився раніше, ніж встиг розпочатися.

До бутика Рене дісталася досить швидко. Зайшовши всередину, вона зупинилася біля входу й розгублено озирнулася.

Навколо висіли сукні найрізноманітніших кольорів і фасонів. Рене навіть не знала, з чого почати.

— Так… — тихо пробурмотіла вона. — Мені просто потрібна красива сукня. І все.

Вона повільно пройшла між рядами, розглядаючи вбрання одне за одним.

Перша сукня здалася їй надто ошатною. Друга — надто короткою. Третя була красивою, але зовсім не відповідала її настрою.

Рене вже почала шкодувати, що взагалі вирішила сюди прийти.

Вона зітхнула й продовжила пошуки.

Через кілька хвилин її погляд зупинився на одній сукні. Вона не була надто яскравою чи вигадливою. Навпаки — виглядала досить ніжно та елегантно.

Рене зняла її з вішака й приклала до себе, подивившись у велике дзеркало неподалік.

— Здається… ось ця.

Вона ще кілька секунд вагалася, а потім попрямувала до примірочної.

Переодягнувшись, Рене вийшла й знову подивилася на себе в дзеркало.

Вона незвично довго розглядала своє відображення.

Дівчина звикла бачити себе в джинсах і простій футболці. А зараз перед нею була зовсім інша Рене.

Вона ледь усміхнулася своєму відображенню.

— Гаразд… Здається, я не помилилася.

Рене ще раз подивилася на годинник.

— Ой!

Усмішка одразу зникла.

Часу залишалося набагато менше, ніж вона розраховувала.

Вона швидко повернулася до примірочної, переодягнулася й попрямувала до каси із сукнею в руках.

Прийшовши додому й трохи перевівши подих, Рене взялася за зачіску та макіяж. Трохи рум'ян на повіки — не надто яскравих. Акуратний контур стрілок підкреслював лінію очей. Не надто яскрава, але й не непомітна помада ідеально виглядала на губах, хоча, як завжди, макіяж зайняв у дівчини чимало часу.

Далі була зачіска.

Рівне волосся здавалося надто звичайним — практично таким самим, як і щодня. А сьогодні хотілося чогось незвичного, чогось із невеликою ноткою шику.

Для густоти волосся Рене вирішила зробити мальвінку, випустивши передні пасма, а всю довжину злегка завити. У голові дівчини цей варіант виглядав неймовірно красиво і, головне, зовсім не так, як вона звикла.

Увімкнувши плойку в розетку й чекаючи, поки вона нагріється, Рене нанесла на волосся термозахист, намагаючись не пошкодити його.

Розділивши волосся на дві частини, Рене спочатку взялася за нижні пасма. Нагріта плойка обережно торкнулася волосся, і одне за одним пасма поступово перетворювалися на красиві м'які локони.

Потім дівчина зібрала другу частину волосся у високий хвіст і лише після цього почала завивати його. З кожним новим завитим пасмом Рене все частіше поглядала на себе в дзеркало з подивом.

Вона звикла бачити себе звичайною — зі звичним прямим волоссям і непомітним образом. Але тепер усе було інакше.

Коли останнє пасмо нарешті було завите, Рене відклала плойку й подивилася на своє відображення.

На мить вона навіть не впізнала себе.

Здавалося, ніби в дзеркалі стояла зовсім інша дівчина.

І вперше за довгий час, дивлячись на своє відображення, Рене відчула себе особливою.

Від цих думок її відволік дзвінок телефону.

Дівчина взяла його до рук і побачила на екрані ім'я: Сем.

— Красуне, досить уже дивитися на себе в дзеркало, — пролунав його голос після того, як вона відповіла. — Уже час їхати.

— Як ти здогадався, що я перед дзеркалом?

— Ох, несподівано… Вгадав, — усміхнувся Сем. — Давай, не затримуйся, інакше поїду без тебе.

— Гаразд, усе, виходжу.

Рене швидко взяла свій клатч, ще раз поглянула на себе в дзеркало й усміхнулася своєму відображенню.

Після цього вона вийшла з квартири й зачинила за собою двері.

Тим часом Сем уже чекав на неї біля машини. Він зовсім не очікував побачити Рене такою, якою вона вийшла з під'їзду.

Перед ним постала дівчина в розкішній золотавій сукні з розрізом збоку. Її волосся, яке він завжди звик бачити прямим, тепер м'якими хвилями обрамляло обличчя.

Сем на мить просто завмер, розглядаючи її.

Потім, ніби отямившись, вийшов із машини і, як справжній джентльмен, відчинив перед Рене дверцята, простягаючи їй руку.

Рене на мить завмерла, дивлячись на простягнуту руку, а потім усміхнулася й обережно вклала свою долоню в його.

— Дякую, — тихо промовила вона.

— Нема за що, — відповів Сем, але його погляд і досі залишався прикутий до дівчини.

Рене помітила це й трохи засоромилася.

— Що?

— Нічого.

— Сем…

— Справді, нічого, — усміхнувся він, відчиняючи перед нею дверцята машини. — Просто ти сьогодні… інша.

Рене опустила погляд на свою сукню, а потім провела пальцями по одному із завитих пасом.

— У хорошому сенсі?

Сем подивився на неї й усміхнувся.

— Ще й у якому хорошому.

Дівчина відчула, як до щік приливає тепло, і швидко сіла в машину, намагаючись приховати збентеження.

— Все, поїхали, поки ти остаточно не змусив мене почервоніти.

— Пізно, — тихо засміявся Сем, зачиняючи дверцята.

Обійшовши машину, він сів за кермо й завів двигун. Рене ще раз подивилася в дзеркало заднього виду, поправляючи волосся.

Тепер відображення вже не здавалося їй чужим.

Навпаки.

Вперше за довгий час їй справді подобалося те, що вона бачила.

Коли Рене та Сем нарешті приїхали до ресторану, перше, що впало їй в очі, — його зовнішній вигляд.

Будівля виглядала зовсім інакше, ніж більшість місць, які вона звикла бачити в місті. Високі вікна відбивали м'яке світло ліхтарів, а біля входу стояло кілька невеликих дерев в акуратних дерев'яних діжках. Над дверима висіла невелика вивіска з назвою ресторану, підсвічена теплим золотавим світлом.

Рене на кілька секунд затримала погляд на вікнах. За ними миготіли силуети відвідувачів, офіціанти неквапливо проходили між столиками, а десь усередині грала тиха музика. Навіть із вулиці це місце здавалося напрочуд затишним.

— Красиво, — тихо сказала Рене.

Сем, зачиняючи машину, подивився туди ж.

— Клін уміє обирати місця.

Рене усміхнулася.

— Головне, щоб їжа була такою ж хорошою, як і сам ресторан.

— Оце вже перевіримо, — відповів Сем.

Вони разом попрямували до входу.

Коли двері відчинилися, Рене одразу відчула приємне тепло. Усередині пахло свіжою випічкою, кавою і чимось пряним, що вона не змогла одразу визначити. Неголосна музика заповнювала простір, не заважаючи розмовам відвідувачів.

Ресторан виявився просторішим, ніж Рене уявляла. Уздовж стін розташовувалися невеликі столики, між якими залишалося достатньо місця для офіціантів. На столах горіли маленькі лампи, відкидаючи м'яке світло на білі скатертини та акуратно розставлені прибори.

Біля дальньої стіни розташовувалася довга барна стійка, а поруч — великі вікна.

Рене мимоволі озирнулася навколо.

— Тут справді красиво, — сказала вона вже впевненіше.

— Я ж казав, — усміхнувся Сем.

Вона подивилася на нього й ледь усміхнулася у відповідь.

На кілька секунд між ними запала спокійна тиша. Не незручна, як раніше, а якась несподівано легка.

Потім вони помітили Кліна, який уже чекав на них неподалік.

— Ну нарешті, — сказав він, помітивши їх. — Я вже почав думати, що ви вирішили втекти від цієї вечері.

Рене тихо засміялася.

— Навіть не сподівайся.

Підійшовши до столика й привітавшись з Ізі та Ніком, хлопці та дівчата сіли за стіл.

Ізі кілька секунд просто дивилася на Рене, ніби не могла звикнути до її нового образу. Сьогодні вона виглядала зовсім інакше — елегантно, красиво і якось по-особливому живо.

— Ізі, яка в тебе красива сукня, — першою заговорила Рене.

— У тебе не гірша! А зачіска взагалі відпад. Мені подобається. Ти прям… якась жива, чи що.

— Та годі тобі, Ізі.

— Сем, скажи ще, що за місяць роботи з нею в одну зміну ти жодного разу не бачив її в сукні.

Сем подивився на Рене й усміхнувся.

— Ізі, це взагалі-то непристойно обговорювати зовнішність дівчини.

— Але ти ж згоден? — одразу запитала вона.

— Так. Сьогодні вперше бачу. І вона справді розкішно виглядає.

Рене закотила очі, намагаючись приховати усмішку.

Поступово атмосфера за столом ставала дедалі невимушенішою. Ребята жваво обговорювали роботу, згадували перші дні Рене в кав'ярні та те, як вона колись тільки вчилася справлятися з усім одночасно.

Згадали й занудного дядька Реда, який примудрявся затримувати чергу лише тому, що ніяк не міг вирішити, на якому молоці краще приготувати йому каву.

— А пам'ятаєте, як він одного разу попросив зробити йому каву на звичайному молоці, потім передумав і сказав, що йому потрібно соєве, а потім ще хвилин п'ять стояв і думав над мигдальним? — засміялася Ізі.

— Він міг би відкрити власну кав'ярню за той час, поки обирав молоко, — додав Сем.

Усі розсміялися.

Через кілька хвилин Сем перевів погляд на Ніка, який несподівано притих.

— Нікі, чого ти притих? Наче тебе тут взагалі немає. Давай, розповідай про того чоловіка, на якого ти розлив каву.

Нік одразу засоромився.

— Та що там розповідати… Просто він не перехопив стакан, і той перекинувся йому на штани.

— Та ні, — з усмішкою перебив його Сем. — Це ти просто злякався дотику й вилив йому каву на штани. А потім він ще змусив тебе прати свої штани.

— Так пам'ятаю! — втрутився Клін. — Мені ще довелося особисто приїхати й вибачатися перед ним… і його трусами.

За столом пролунав гучний сміх.

Навіть Нік не витримав і розсміявся разом з усіма.

Атмосфера була простою, невимушеною і по-справжньому веселою.

Рене дивилася на них і усміхалася.

Вона слухала знайомі голоси, сміялася зі старих історій і на кілька хвилин дозволила собі забути про все інше.

Але десь глибоко всередині ставало дедалі важче.

Вона знала те, чого вони поки не знали.

Зовсім скоро все це зміниться.

Ці розмови, звичні зміни, суперечки через дрібниці, сміх за стійкою і навіть безглузді історії на кшталт історії з дядьком Редом залишаться в минулому.

Рене опустила погляд.

Клін, який сидів поруч, помітив, як змінилася її усмішка.

Він нічого не запитав.

Натомість просто взяв її за руку й легенько стиснув долоню.

Рене підняла на нього очі.

Клін ледь помітно кивнув, ніби без слів кажучи:

«Усе добре. Не бійся. Ти вже все вирішила».

Рене глибоко вдихнула й відповіла йому легкою усмішкою.

Так.

Вона вже все вирішила.

Залишалося лише сказати про це іншим.

— Рене, який у тебе красивий кулон, — промовила Ізі.

Вона підійшла ближче й обережно стала розглядати тонкий ланцюжок і невеликий кулон.

— Це… все, що залишилося від мами. Після її смерті він допомагає мені справлятися з усіма труднощами в житті, — Рене легко торкнулася пальцями прохолодного металу.

За столом на кілька секунд стало тихіше.

— То ось чому ти така сумна… — тихо сказав Нік.

— Рідні... — Рене підняла погляд, збираючись щось сказати.

Але договорити вона не встигла.

— Так, давайте спочатку напої, — несподівано перебив її Клін, помітивши, як сильно вона хвилюється.

Він говорив спокійно, але Рене одразу зрозуміла, навіщо він це зробив.

Клін хотів сам розпочати цю розмову.

Хотів дати їй трохи часу.

Офіціант поставив напої на стіл і відійшов.

Сем уважно подивився на Рене.

— Рене, ти справді сьогодні якась не така. Щось сталося?

Рене завмерла.

Вона подивилася спочатку на Сема, потім на Ізі та Ніка.

Клін важко зітхнув і дістав зі своєї сумки чорну папку.

— Що ж… — почав він. — Не буду тягнути. Їй і так зараз важко.

Він простягнув папку Рене.

— Тут твої готові документи.

Рене повільно взяла папку обома руками.

Клін подивився на неї й м'яко усміхнувся.

— І мені справді було приємно з тобою працювати.

Після цих слів він відкинувся на спинку стільця й замовк.

Рене опустила погляд на чорну папку.

Тепер приховувати було нічого.

Ізі дивилася на неї з нерозумінням.

Нік теж не розумів, що відбувається.

А Сем не зводив з Рене очей.

— Які ще документи?.. — тихо запитав він.

Рене повільно підняла голову.

Вона глибоко вдихнула.

— Я хотіла розповісти вам сама…