Розділ 2

Глава 2

Вранці телефон дівчини розривався від дзвінків і повідомлень. Рене повільно розплющила свої блакитні очі й потягнулася до телефону, який кілька секунд тому нарешті стих.

Закутавшись у ковдру, дівчина так і сіла на край ліжка. До її пробудження дощ уже закінчився. Було чути лише, як краплі, що зривалися з даху будинку, билися об підвіконня.

Рене озирнулася навколо, намагаючись зібрати уламки спогадів про вчорашній день.

Вставши з ліжка й усе ще закутавшись у ковдру, вона пішла на кухню та поставила чайник. Ніщо так не бадьорить зранку, як свіжа кава. Рене сіла на диванчик біля столу й просто дивилася в нікуди, немов у порожнечу, не кліпаючи.

Дівчині довелося дуже важко, особливо після смерті матері та після того, як вона дізналася всю правду.

Із роздумів її вирвав свист чайника, який сповіщав, що вода закипіла.

Втомлено вставши з дивана, Рене вимкнула газ, взяла свою улюблену чашку з котиком, насипала каву й цукор, залила все водою і, поки кава охолоджувалася, пішла в душ.

У дзеркалі вона побачила не себе, а іншу дівчину — ту, яка повернулася з глибин пекла й пройшла всі дев'ять кіл.

Повільно хмари розійшлися в боки, відкриваючи погляду яскраве сонце. А на душі все ще лежав камінь — такий важкий, що його неможливо було описати словами.

Випивши каву, Рене зібрала всю волю в кулак, пройшла до кімнати й дістала з приліжкової тумбочки папку з документами.

Рене довго перебирала документи, перечитувала їх і по кілька разів перевіряла, чи все правильно заповнено та написано. Частину документів вона переклала в іншу папку, а решту залишила в першій і знову прибрала її до приліжкової тумбочки.

Дзвінки припинилися, повідомлення теж. Усі вони були від Ізі — із запитаннями: «Як ти?», «Що у вас учора сталося?», «Клієнти мені все розповіли» — та іншими повідомленнями.

Поки Рене перечитувала їх, на екрані телефону з'явилося спливаюче вікно. Тут же пролунав вхідний дзвінок.

На екрані висвітилося: «БОС».

Дівчина прийняла дзвінок.

— Доброго ранку, Рене, — пролунав м'який голос.

— Доброго ранку, — відповіла вона трохи нерівним, хрипким голосом.

— Ти не забула, що сьогодні прийдеш до мене?

— Так, звісно, не забула. Щойно закінчила перебирати документи й буду прямувати до вас.

— Так, я буду в офісі приблизно о третій годині, тому сильно не поспішай.

— Так-так, звісно. До зустрічі.

Для Рене Клін був майже рідною людиною.

Коли вона вперше прийшла влаштовуватися до нього на роботу, він зустрів її з такою любов'ю та ніжністю, ніби вона була йому рідною дочкою. Після смерті її матері Клін обійняв Рене й розповів, що вони з її мамою були найкращими друзями.

Дізнавшись про смерть подруги, він на цілий день закрив усі свої кав'ярні в місті, щоб люди могли попрощатися з нею.

Було видно, що йому було так само важко, як і самій Рене.

Після похорону, дізнавшись усю «сімейну ситуацію», Клін запропонував їй свою другу квартиру як тимчасове житло, поки вона не стане на ноги. А ще запропонував попрацювати в нього в кав'ярні влітку, щоб Рене змогла трохи відкласти грошей на подальше життя.

Тиша тиснула найсильніше, ніби стіни навколо поступово звужувалися. Незважаючи на те, що на годиннику було лише дванадцять дня, дівчина вирішила прогулятися й трохи відволіктися.

Переодягнувшись і поправивши волосся, Рене взяла сумку та папку з документами й просто пішла гуляти вулицями міста. Запах мокрого асфальту вже не був таким сильним, але все ще залишався по-своєму привабливим.

Уже підходячи до своєї кав'ярні, дівчина подумала:

«Не буду заходити. Ізі знову засипле мене запитаннями».

Проходячи повз кав'ярню тротуаром на протилежному боці вулиці, Рене раптом відчула, як чиясь рука лягла їй на плече й різко вирвала з роздумів.

Ізі, помітивши Рене через панорамне вікно кав'ярні, тут же вискочила на вулицю, абсолютно не звертаючи уваги ні на клієнтів, ні на Ніка.

За ці три місяці Рене стала для Ізі не просто подругою, а практично сестрою. Напевно, у Рене було щось таке, що притягувало до неї людей.

— Ти… Ти взагалі що твориш, га? — підвищеним тоном запитала Ізі.

— А… Що… Ти як узагалі… — Рене не встигла договорити, як Ізі вже потягнула її за собою.

Переступивши поріг, дівчата, не звертаючи уваги на погляди клієнтів і Ніка, пройшли до підсобки.

— Ну, розповідай. Що вчора сталося і як тебе Сем образив? — уже спокійнішим голосом промовила Ізі.

— Та ну… Трохи посперечалися з ним, та й усе.

— Ні, люба, так не буває. Він явно щось зробив або сказав погане. Розповідай. Я йому влаштую! Щойно потраплю з ним в одну зміну — місяць змушу його столи й підлогу зубною щіткою драїти.

Ізі з першого погляду здавалася спокійною та милою дівчиною, але варто було дізнатися її ближче — і вона вже не здавалася такою милою. Її характер абсолютно не відповідав її зовнішній м'якості.

Зате вона була дуже хорошою подругою. Нік і Сем знали її набагато довше, ніж Рене, але навіть за ці три місяці Рене встигла досить добре її пізнати.

— Просто він зачепив тему моєї сім'ї, а я навіть чути про них не хочу. Ти й сама знаєш, що я спілкуюся лише зі своєю старшою сестрою. А Сем «ненароком підслухав», як він сказав, мою розмову. До того ж учора в мене голова була забита трохи іншим. Коротше, ми посварилися — і все. Зараз мені краще. Дякую, що хвилюєшся за мене. І не зганяй на ньому свою злість, — Рене усміхнулася.

— Хммм… Все одно мені здається, що тут щось підозріле. Ну гаразд. Якщо ти кажеш, що все добре, значить, так воно і є.

— До речі, а що це за папка в тебе? — з цікавістю запитала Ізі.

— Та так, деякі документи, — Рене перевела погляд на папку.

— Ну добре, — Ізі примружилася, але більше нічого запитувати не стала.

Трохи вгамувавши Ізі, дівчата вийшли до залу. Бідний Нік уже встиг тричі спітніти й подумки попрощатися з життям, але до дівчат не ліз.

Нік сам по собі був спокійним і скромним. Не ліз туди, куди його не просили, та й сам не хотів зайвих проблем.