Долі постійно переплітаються

Наступного ранку, дівчата прокинулись з легкістю та піднесеним настроєм. Волосся дибки, очі заспані, але дівчата щасливі.

— Мммм... Доброго ранку. — Протягнула Катя, поятягуючи руки до стелі.

— Добрішого не буває, ти чого така щаслива прокинулася, як наче мільйон доларів виграла в лотерею? — Поцікавилася Оля.

— Мені наснилися батьки і дім, і все було чудово.

— І все?

— Ну.. ще наснився один незнайомець.

— Так-так, а це вже цікаво. Хто такий? Ви з ним разом на курсах навчаєтесь?

— Та ні, я взагалі його не знаю, але наснився він мені вже не вперше.

— Ой, подруго, ти умовчанням своїм мене інтригуєш.

— Та нічого я не умовчую.

— Він красень? Високий?

— Не пам'ятаю, я не звертала уваги. Та досить все питаннями засипати, скоріше снідати йдемо та збираймося на гулянку.

— Ля, а хіба не ти вчора казала, що вдома бажаєш залишитись?

— Я зараз передумаю.

— Ні, ні. Все, ніяких питань, ніяких змін. Сніданок, збори і мерщій, нас чекають. Часу обмаль.

— Часу купа, не кіпішуй. Чи ти гадаєш, що ми там надовго?

— Ну.. хіба я знаю? Як піде. А якщо тобі сподобається?

— Тоді затримаємося, це не проблема)

— Як гадаєш, що вдягнути?

— Олю, велика сила інтернету тобі в поміч.

— Ну я серйозно.

— Я теж, в тебе під рукою всі ресурси, вибери щось.

— Ти бачила стрімерш?

— Може без експерименту?

— Та ти що, я не збираюся так вибиратися. Я про те, що їм комфортно.😊

— Ну ось тобі відповідь на твоє ж запитання. 😅

— Оk, а ти що одягнеш?

— Ти все побачиш, не терпляча яка. Роби свої справи, зустрінемося о пів на першу. В мене сьогодні ще фотозйомка, відпрацьовую завдання з курсу.

— До зустрічі, не затримую тебе. 

За два роки праці,  дівчатам випала нагода знімати в оренду приміщення під фотостудію. Разом з Олею вони облаштували все технікою, встановили неонове світло, закупили меблі. Загалом просте приміщення перетворюється в мега круту студію для геймерів. Вони її навіть називають "другий дім".

Катерина, за сніданком переглянула матеріали для каналу, поснідала та зібралась на фотозйомку, в студію. Діставшись місця зустрічі, що знаходиться на розі вулиць Паризької та Грушевського, у дівчини задзвонив телефон.

— Доброго ранку, слухаю.

— Вітаю, вибачте за запізнення, але я трохи заблукав. Може я пройшов вашу фотостудію? –Трохи розгублено промовив хлопець.

— Нічого страшного, де ви зараз знаходитесь?

— Якщо, довіряти навігації, то здається на розі вулиць Паризької та Грушевського. - Обертаючись промовив хлопець та не помітив, як врізався в Катерину. Побачивши її, хлопець вщент розгубився. Перед ним стояла красуня в брючному костюмі.  Брюнетка, зріст якої десь метр і сімдесят сантиметрів, карі очі, запала йому в самісіньке серце.

— Може досить мене роздивлятися? Мало того, що ви запізнилися, це я ще зрозумію. Так ви мене з ніг ледь не збили ще й замість того, щоб вибачитись ви з мене погляд не зводите! — Обурилася дівчина, а коли розгледіла то зрозуміла, що хлопець зі сну стоїть перед нею. 

— У вас приємна посмішка. Вибачте, не хотів налетіти на вас незграбно.

— Добре, я теж по сторонах ґав ловила. Ви готові?

— Так, ще раз вибачаюсь.

— Ну тоді, ласкаво прошу до нашої фотостудії. — Катя відчинила двері й запросила хлопця.

— Дякую, як я можу до вас звертатись?

— Просто, Катя, а ваше ім'я?

— Марк, як у вас тут класно. Я наче вдома, затишно й оформлення круте.

— Дякую. Бажаєте чаю або кави?

— Не відмовлюся, дякую.

— Ну тоді, ви дійсно будьте, як вдома, а я по каву. Вип'ємо та приступимо до роботи.

— Гаразд. — Хлопець одразу направився до ігрового комп'ютера та готувався до фотосесії.

А Катя тим часом намагалася згадати, що саме цей хлопець робив уві сні: "як взагалі таке можливо, що це за жарт долі? Здається він грав у баскетбол чи волейбол. От халепа не пам'ятаю." — Подумала про себе розгублено дівчина.

Вони випили каву, фотосесія набирала обертів.

"Яке в нього тіло, мабуть він дійсно займається спортом" — знову пролунало в голові у Каті.

— Марк, ви не проти якщо я поставлю вам декілька запитань, це потрібно для проекту?

— Звісно, я не проти. Мені приємне спілкування з вами.

"Оце посмішка, від такої, напевно, дівчата в захваті. Та що це зі мною, Катю, схаменися!" — подумала про себе дівчина.

— Марк, чим ви захоплюється? Ви весь свій вільний час присвячуєте геймерству?

— В звичайному, реальному житті я тренер з фітнесу. Раніше, час від часу, подобалося грати на гітарі. Зараз, коли є вільна година — граю.

— Що для вас означає "геймер"?

— Друге життя, відпочинок, воля емоцій.

— І все?

— А цього хіба мало? Не всім щастить, як на мене, в сучасному Світі досягти цієї можливості на право вибору. Ось ви, наприклад, чому тут працюєте?

— Це була мрія відкрити свою фотостудію, а зараз вона цілком реальна. Я займаюсь улюбленою справою, ось тому і працюю.

— Знову вибачте, ви така молода, я б і не подумав, що це ваша власність. Моя пошана вам.

— Це не тільки моя заслуга, ми організували це все, разом з моєю подругою.

— Це круто, вам пощастило, я бажаю вам істинної дружби та найкращих успіхів й удачі в досягненні цілей.

— Ви щирі на пошану й компліменти.

— Ви цього цілком заслуговуєте. А як ви відпочиваєте? Як звільняєте себе від емоцій? Даєте їм та собі волю? Грали в комп'ютерні ігри?

— Ого скільки відразу запитань. Відпочиваю просто. Або сплю, або фільми дивлюся. Емоції стримую. Раніше не грала, але було цікаво.

— Жах. - Промовив хлопець, затуляючи обличчя однією рукою.

— Тобто?

— Так не можна, це нудьга та й годі.

— Ну взагалі, ми з подругою ходимо на тусовки для геймерів.

— Як можна займатися певною діяльністю і жодного разу не спробувати себе в цьому вимірі?

— Від недавнього часу, я буквально жила в цьому цифровому всесвіті. З ранку до ночі, з ночі до ранку. Там дізналася багато нового, цікавого. Музика, друзі, купа можливістей, роби все що забажає душа. Але коли інтернет зникає або кришка ноута закривається — я залишаюсь на самоті. Я більше не хочу перетинати цю межу.