11.

З чим можна порівняти хвилювання хлопця, який влаштував побачення і чекає дівчину, в яку закоханий? Можливо, із листком, що тріпоче завдяки раптовому вітру? Дивиться в одну сторону, в іншу… Ну де ж вона? Де? Де? Де?

А дівчина точно як рівна гладь річки, в яку хтось починає кидає камінці-жабки. Плюх. Плюх. Плюх. І десятки хвиль-відлунь відходять у різні сторони. Чи чекає він на неї? Чи справді він закоханий?

Три. Два. Один. Завіса впала. Початок вистави. Саманта, вдягнута у милу білу сукню з мереживом та Дерек, що від нервів вже втретє розпускав краватку. Він був у чудовому темно-синьому костюмі, що пасував до його очей.

Сем побачила його ще здалеку і трохи заспокоїлась. Вона почала йти повільніше, щоб краще роздивитися хлопця, який перевернув увесь її світ. Він виглядав неперевершено. І це було спеціально для неї. Увесь цей вечір був створений для неї. Побачення придумали для того, аби кожен з пари почував себе особливим у певний вечір.

- Ти виглядає пречудово, - промовила Саманта, підходячи до парубка з-за спини.

- Ти прийшла! – радо вигукнув він і повернувся до неї обличчям.

- Як я могла не прийти, - усміхнулась Сем.

Дерек міцно обійняв її, не в силах стримувати емоцій. Коли сьогодні в обід він перевіряв свою поштову скриньку в нього ледь не вилетіло серце із грудей. Він впіймай його в той момент, коли врешті побачив картку. Все, про що він міг думати в той момент, так це про обійми, в яких знаходиться саме зараз. Чи справді всесвіт може чути наші бажання?

Може ми і є цим всесвітом? Може ми самі здійснюємо свої бажання? Просто легше думати, що це хтось ефемерний.

- У мене є два варіанти, як ми можемо провести цей вечір, - прошепотів на їй на вушко Дерек. – Перший – це ми підемо у джазовий клуб, де замовимо найкращу пасту, яка у них є, а другий план – це вечір у мене вдома, де я готую пасту, вино плещеться на дні наших келихів, а солодкі брауні чекають у холодильнику.

- А джаз грає на моєму вініловому програвачі, - доповнила його Сем.

- Я знав, що другий варіант тобі сподобається більше, - радів Дерек.

- Я хочу бути з тобою наодинці, - мовила вона. – Тільки так можна пізнати людину повністю.

Дерек усміхнувся на знак згоди і вони разом рушили в сторону їхнього дому.

Всередині царив ледь помітний аромат жасмину. Сем здивувалась, що у хлопця вдома може панувати такий ніжний запах. Кухня була ідеально чиста, а білий шкіряний диван був готовий приймати гостю. Десь ховалася ще одна кімната з великим двоспальним ліжком, про це їй розповів Дерек, проводячи коротку екскурсію.

Сем ніколи б не подумала, що він вміє так гарно готувати. Паста болоньєзе була неперевершена на смак, краща за всі, які Саманта коли-небудь куштувала у ресторанах. Терпке сухе Совіньйон блан смакувало до вечері і додавало вечору затишної атмосфери, разом із джазом шістдесятих років.

Небо за вікном ставало темнішим, а Дерек ставав все ближчим. Сем могла роздивлятись вогники свічок, що відображались у його очах. Він пестив її плечі, руки, шию… Торкався обличчя. А потім на мить його рука завмерла на її щоці і вони застигли в поглядах, кожен пірнув у безодню очей, що були навпроти. Залишався напівподих до поцілунку, який вони пам’ятатимуть все життя.

Теплі вуста припали до ніжних губ так само ніжно, як морські хвилі, що омивши пісок, повертаються назад до моря. Повільно і дуже обережно. А потім з новим поштовхом вони находять зі своїми пінними гребнями, а далі знову тихо повертаються на місце.

Двері спальні виявились не такими вже й прихованими, коли виявились потрібними. Дерек голосно зачинив їх однією рукою. А далі між ними були лише голі почуття, які мають право знати лише вони двоє…