10.

Бути з ним поруч було казкою. Тою, яка обов’язково закінчується хепі-ендом. Принаймні Сем хотілося в це вірити. А що як не віра робить людей сильними та сміливими? Віра у те, що торкається твого серця.

В душі Саманти знову запанувала радість. Вона заснула вчора на колінах у Дерека. Він розповідав багато цікавого про своє життя, а вона слухала, заплющивши очі. Часом сміялась, часом ледве не плакала, розчулившись. Вона не знає коли він пішов, але була щаслива бачити, що він не забув вкрити її теплим пледом.

Конверт зі своїм ім’ям Саманта знайшла на столику на балконі, коли вийшла випити чаю і посидіти якихось півгодинки перед тим, як збиратися на роботу. Там лежав аркуш, складений в три рази та картка, на якій треба було позначити вибрані варіанти: біле чи червоне, паста чи стейк, тірамісу чи брауні, джаз чи реггі. Це змучило її усміхнутись, але шалено розбирала цікавість – що ж написано у тому листі?

Сем тремтячими руками розгорнула аркуш паперу і почала читати, іноді повторюючи деякі моменти вголос.

«Люба Саманто,

Я не міг відвести погляд від твого обличчя, коли ти заснула, поклавши голову мені на коліна. Я бачив як родимки на твоїй скроні вимальовуються у астеризм Великого Воза. Не повіриш, але так само було у моєї мами, я бачив на фото. Ти віриш у знаки долі? Я ніколи не вірив, аж поки не побачив набір на вечірнє навчання на професію моєї мрії. Це досить рідка можливість, бо на будь-якого лікаря вчитись дуже довго. Я подумав сьогодні, що дуже вдячний батькові за можливість заробити гарні гроші на посаді юриста. Це дало мені змогу оплатити приватний університет. Але я веду не до того… Доля привела мене у це місто, у цю квартиру і цю кав’ярню для того, щоб я міг зустріти тебе. Можеш сміятися, але я впевнений у цьому. Я повинен бути чесним із тобою, Саманто, я мало що тямлю у коханні. Всі жінки, які були у мене, тягнулись до мого гаманця, майже жодна з них не знала навіть імені моєї матері. Більшість були впевнені, що нинішня жінка батька – моя справжня мати. А тобі я відкрився так легко, ніби ми знайомі вічність. Мою мати звали Діана і я ношу ланцюжок з літерою Д. Завдяки моєму імені ніколи не доводилось пояснювати це.

Із тобою мені не хочеться нічого боятись. Я відчуваю неймовірну легкість та впевненість, коли ти поруч. Я закохався, Саманто. Я думаю, що вперше в житті я закохався насправді. Тож прошу тебе, якщо ти відчуваєш щось схоже до мене, то заповни запрошувальну картку і кинь її мені у поштову скриньку. Я перевірю перед тим як йти на роботу. Але якщо ти вважаєш увесь цей лист смішним і жодним чином не думаєш про мене у такому руслі, то просто зроби вигляд, що нічого не читала і ми залишимось друзями.

Я чекатиму тебе на нашому побаченні о восьмій вечора біля кав’ярні. Щиро сподіваюсь, що наші почуття мають шанс на взаємність.

Захоплений тобою

Дерек».

Сем тримала в руках картку, яку потрібно було кинути в поштову скриньку. Сльози капали на стіл. Чай вистиг. Думка, по те, що все це злий жарт не покидала її ні хвилини. Але ти ніколи не отримаєш бажаного, якщо не навчишся ризикувати. Біль – це також досвід, правда?

Біле. Паста. Брауні. Джаз.

Поштова скринька.