6.

Гуляти з ним парком було для Сем чимось на кшталт мрії. Коли вона останній раз ось так прогулювалась із хлопцем? Роки три тому?

Дерек намагався вести легку бесіду, але Сем відчувала, що він хоче щось запитати. Та і вона сама хотіла багато чого дізнатися про нього. Проте якось незручно було задавати особисті питання майже незнайомій людині.

- То ти якось вчилась на флориста чи як? – запитав хлопець, шукаючи в карманах запальничку. Він трохи нервував, хоч і не хотів подавати виду.

- Ні, почала працювати флористом після переїзду у це місто, - спокійно відповіла Сем.

- То ти не звідси? – здивувався Дерек.

- Ні, я… - Сем запнулась, бо вже давно нікому нічого про себе не розповідала. – Я жила дуже далеко.

- Я теж, - він усміхнувся.

Далі вони йшли мовчки, обидва розуміючи, що зачепили складну тему. Але Саманта відчула, що готова йому розповісти. Вона не хотіла ось так просто втратити шанс поговорити з Дереком.

- Я стала флористом через мою молодшу сестру. Вона шалено полюбляла квіти. Постійно вирощувала їх на балконі, а мама сварилась, що там немає де навіть стати. Квіти нагадують мені про неї, - Дерек помітив, що усмішка Сем була сповнена тягучої туги.

Він не знав чи варто розпитувати у неї про те, що їй так болить. Все ж таки не кожен дозволяє ось так порпатися у своєму житті. Але Дерека спантеличило те, що Сем говорила про сестру у минулому часі.

- Що з нею сталося? – розуміючим тоном спитав хлопець.

- Самогубство, - відповіла Сем, затамувавши подих. – Я вперше вимовила це слово за два роки.

Дерек був шокований і абсолютно не знав як на це реагувати. Але Сем продовжила:

- Їй було тринадцять років. Всього тринадцять. Її звали Александра, мати кликала її Сандрою, а я – Санні. Моя сонячна дівчинка. Буває, що між сестрами багато суперечок і заздрості, а у нас не було. Я любила її безумовно. Здається, разом із нею померла вся моя здатність дарувати комусь любов.

- Я навіть не уявляю як це жахливо, - майже шепотом промовив Дерек.

- Найжахливіше, що я не знала, що їй настільки погано. Не знала, що над нею знущались в школі. Не знала, що іноді її чекали просто під домом, щоб кинути у багнюку. Пам’ятаю як вона прийшла уся брудна через тридцять хвилин після того, як вийшла з дому. Сказала, що впала з велосипеда. А я навіть не знала, що вона майже ніколи не їздить на ньому в школу, Дерек. Я була так зайнята своїм життям, планами на майбутнє, роботою. Я була така заклопотона, що вона не змогла відшукати трохи мого часу, щоб довірити свої секрети. Це я знайшла її, Дерек. У ванній. Вона залишила на пральній машинці свій особистий щоденник і підписала «Для Сем». Там я про все і дізналась, - Самантині щоки пекли від солоних сліз.

- Ти не винна, Саманто, - Дерек міцно притиснув її до себе і обійняв. – Ти не винна.

Вперше після того випадку хтось обіймав її та втішав. Вперше хтось жалів її. Сем ридала у Дерека на плечі, навіть не думаючи, як саме це виглядає тут посеред парку.

Вони простояли так деякий час, а потім рушили далі, але Дерек міцно тримав Сем за руку. Вона не була проти. Їй давно хотілося відчути щиру підтримку. Коли вона заспокоїлась і знову почала трохи усміхатись на його жарти, він запитав:

- А ким ти працювала до цього?

- Я була професійною танцюристкою, - Сем усміхнулась. – Вальс, Самба, Ча-ча-ча…

- Неймовірно! – виголосив Дерек. -  Завжди мріяв навчитися танцювати.

- А ти ким працював до того, як стати баристою? – підколола його Сем.

- Думаю, на сьогодні сумних історій достатньо, - відійшов від теми Дерек. – Але якщо хочеш, можемо завтра зустрітися знову.

Саманта задумливо усміхнулась на його ненав’язливу пропозицію піти на друге майже побачення.

- У мене завтра якраз вихідний, - сказала вона, прикушуючи нижню губу.

- А я працюю у першу зміну, тож після чотирнадцятої буду вільний. Цього разу я сам постукаю до тебе, згода? – Дерек стиснув Самантину руку.

- Чекатиму, - зашарілась вона.