5.

Скільки хвилин вона вже стоїть перед цими дверима? Десять, п’ятнадцять, двадцять? Саманта набирається духу, щоб постукати Дереку у двері. Звичайно, Дерек не має клятого дзвінка. Це було б набагато простіше. Натиснула, мелодія заграла і назад дороги немає. Може варто було б записатись на якісь курси по соціалізації? Напевно, такі існують.

Через півтори години Сем має бути на роботі. Зазвичай вона виходить з дому раніше, щоб встигнути потеревенити з Далілою, спокійно випити кави та не битись за місце в автобусі із бабусями. Сьогодні вона думала, що витратить цей час на розмови з Дереком.

Сем підносить скручену у кулак долоню, щоб нарешті постукати, але її рука завмирає за три міліметри віддверей. Ні, вона не може. Просто не може.

Саманта вперше за все життя плакала на вулиці. Вона навіть не зайшла у кав’ярню. Не знайшла в собі сил розповісти Далілі про цю історія. Яка ж вона нікчемна та слабка… Просто постукати у двері – це єдине що було від неї потрібно. Але вона і цього не змогла. Дурепа. Нікчема. Ідіотка.

Сем відкрила квітковий магазин ключами, які на всяк випадок дала їй шеф. До відкриття магазину залишалось сорок хвилин і Сем вирішила не витрачати час дарма. Вона давно не робила букетів просто так, не на замовлення. А раніше клієнти полюбляли купувати її витвори мистецтва, зібрані з натхненням.

Сем і незчулась як за робою минуло півтори години. Шеф давно прийшла і вже обслуговувала покупців. Вона була здивована, що Сем почала знову збирати свої букети. Так було тільки на початку її роботи в цьому місці.

День минав дуже швидко і Сем слідкувала за годинником, який пророкував скоре закриття магазину та довгоочікуваний суботній вихідний. Шеф вже пішла і просила Саманту закрити усе. Але вона не спішила, бо трохи боялась іти додому. Раптом десь побачить Дерека і їй стане соромно за своє боягузтво?

На дверях закалатав дзвоник і до магазину хтось зайшов. Сем навіть не підвела очей. Покупці часто спочатку довго обирають квіти самостійно.

- Які неймовірні букети! – пролунав чоловічий голос. Він змусив Сем здригнутись і різко підняти погляд.

- Дерек? – вона спантеличено дивилась на парубка.

- Я приніс нам кави, - сказав він, показуючи два паперових стаканчики.

- Я думала, що ти сьогодні працюєш у другу зміну, - намагалась вести розмову Сем.

- Я вчора не сказав? У мене сьогодні вихідний, - він усміхнувся і простягнув Сем каву. – Це ти збираєш такі гарні букети?

- Так, це моє натхнення, - Саманта взяла каву і намагалась приховати, що її руки тремтять.

- Талант! – вигукнув він. – Не хочеш прогулятись зі мною, сусідко?

Саманта втратила дар мовлення. Вона не знала як реагувати на таке пряме запитання. Чи є у неї взагалі шанс подумати?

- Мені потрібно закрити магазин… - бурмотіла Сем.

- Нічого, я почекаю, - запевнив Дерек. – Збирайся, не поспішай.

Саманта почала швиденько прибирати все, щоб не змушувати Дерека чекати. Він стояв біля вхідних дверей і пив свою каву. Сем іноді поглядала на нього, але так, щоб він не помічав. Який він все ж таки гарний… Але не тільки ззовні. Сем уявляла, ніби Дерек квітне зсередини. Такі неймовірні думки він викликав у неї.

Через десять хвилин вони обидва стояли біля закритого магазину квітів. Сем допивала каву і сором’язливо поглядала на Дерека. Він теж дивився на неї, але дуже відкрито. Що змушувало її соромитися ще дужче.

- Ти така цікава, сусідко, - теплим голосом мовив він. – Але ж така боягузка.

Саманта дивилася на нього величезними карими очима.

- Так і не постукала до мене вранці, - він усміхався. – А я чекав.