Другий і третій заїзд. Фінал. Частина друга. Кінець.

Ми стояли в цілковитому ступорі й не могли ні те що щось сказати, а навіть поворухнутися. Зі ступору мене вивів крик Емми.

- Вона що повна ідіотка? Як вона могла до такого додуматися? - захлинаючись сльозами, кричала Емма, і я її прекрасно розуміла, мені й самій кричати хотілося, але якщо це все сталося з появою мене, значить, я маю бути розважливою і припинити це все.

- Скільки зараз часу? - відчуженим голосом запитала я.

- Через п'ятнадцять хвилин перегони, ми не встигнемо туди дістатися, - все кричала Емма.

- Заспокойся, - схопивши її за плечі, я струснула її гарненько, начебто подіяло. - Я тобі обіцяю, що я не дам з нею ні чому трапитися. Іди бери ключі від своєї машини, а я спробую додзвонитися до Едді. Він затримає перегони. Я клянуся найсвятішим, що є в моєму житті, що якщо з нею щось трапиться, я власними руками вб'ю Дебі, - останню фразу я вже більше заричала, ніж сказала.

Емма швидко побігла по ключі, а я намагалася додзвонитися Едді, але все безуспішно. Хоча чому я дивуюся, від того гулу, що там стоїть, не тільки телефону не почуєш, а й власних думок. Протягом трьох хвилин ми від'їхали від будинку і на повній швидкості понеслися до аеродрому. Додзвонитися до Едді в мене так само не виходило, але мені спала на думку, на мій погляд, прекрасна думка. Хто може так само переживати за неї, як і ми?

- Емма, у тебе є номер Девіда? - запитала я в Емми. Не відводячи погляду від дороги, вона простягнула мені свій телефон. Знаю, небезпечно було садити її в такому стані за кермо, але вона запевнила мене, що впорається. Швидко знайшовши номер Янга, я переписала його і натиснула кнопку виклику, один гудок... два... три й невже він узяв слухавку.

- Великий і неповторний Девід Янг слухає вас, - задоволеним голосом сказав Девід.

- Жевід, це Роуз. Вислухай мене дуже уважно... - але мене нахабно перебили.

- Оу... які люди?! Крихітко Демір, вирішила мені перед стартом зателефонувати, але ти трохи номером помилилася, тобі Ітану треба дзвонити, - сміявся він у слухавку.

- Янг, матір твою, засунь свій сарказм у дупу, заткнися і послухай мене. Зараз у моїй машині замість мене сидить Сем і їй загрожує смертельна небезпека, якщо вона рушить зі старту, - уже кричала я в слухавку.

- Не зрозумів? Ти можеш нормально пояснити й не кричати. Що трапилося? Чому Сем їде замість тебе і чому їй загрожує смертельна небезпека? - Уже серйозним голосом запитав він.

- Коротше, Сем почула розмову Дебі, що та знає, хто ми, і Дебі вирішила мене прибрати на трасі, тільки як не знаю, найімовірніше, щось буде пов'язано зі справністю машини, і Сем вирішила ціною свого життя врятувати мене. Едді я теж не можу додзвонитися, щоб він зупинив перегони, - і тут я почула, як Едді оголошує учасників перших перегонів, тобто моїх перегонів. - Девід, не дай відбутися перегонам, або вона загине, - знову перейшла на крик я, а в Емми знову почали виступати сльози, але вона старанно їх стримувала, адже розуміла, що вона зараз за кермом і несе відповідальність за наші життя.

- Добре, ми з хлопцями перекриємо трасу, і вони навіть не встигнуть рушити зі старту, - зі злістю і занепокоєнням у голосі сказав він.

- І ще, Девід, вона дуже тебе любить і вже давно. Не зроби дурниці вкотре, - не знаю чому, але я відчувала, що повинна була йому це сказати.

- Я знаю, Роуз. Я теж люблю її понад усе в житті. Ах... ще одне, віддаю Жебі на твій самосуд. Хоч вона мені й рідня, але цього я не пробачу їй, роби з нею те, що вважатимеш за потрібне, - сказав Девід і поклав слухавку.

- Емма, довго ще їхати? - Через розмову, я не помітила де ми зараз.

- Майже приїхали й, Роуз, не звинувачуй себе в тому, що трапилося. Завдяки тобі ми задихали на повні груди, чесно, я б теж так вчинила, якби опинилася на місці Сем, - я дивилася на неї та дякувала богові, що в мене є справді вірні друзі, але я не хотіла, щоб хтось із них ризикував через мене життям.

Далі ми їхали в цілковитій тиші, адже кожна з нас думала, як буде вставляти Сем мізки, ну я точно про це думала. За п'ять хвилин ми побачили вогні аеродрому та освітлення трас, де мали відбуватися перегони. Емма тиснула на педаль газу, не шкодуючи своєї машини, і ось ми заїхали на територію і побачили велике скупчення машин і людей, біля лінії старту. Коли ми під'їжджали, всі погляди були прикуті до нашої машини. У їхньому погляді був присутній інтерес і захоплення. Під'їхавши до старту, ми побачили машини хлопців, які стояли впоперек траси, тим самим заважаючи розпочатися перегонам, але більше ми здивувалися, коли побачили Дебі, яку тримали охоронці. Вийшовши з машини, ми не одягли шоломи, адже вважали, що це не треба, як то кажуть, від усього не сховаєшся. Народ почав охати, а Едді стояв із нерозуміючим і шокованим обличчям, але ми не побачили однієї людини - це Сем. Підбігши до водійського місця моєї машини, я відчинила дверцята і побачила заплакану Сем. Я подала їй руку, ніби допомагаючи їй вилізти, і, коли вона встала на землю, я і Емма одразу ж кинулися її обіймати, і з наших очей хлинули сльози. Нам було начхати на оточення і їхні розмови, ми були просто щасливі, що з нею все гаразд. Відсторонившись від Сем, я подивилася в її смарагдові очі й прошепотіла, але так, щоб це чула і Емма:

- Ми з тобою ще поговоримо і від прочухана не відбудешся, - серйозним голосом сказала я. І тут, як за помахом чарівної палички, з'явився Едді, очевидно, він більше не зміг стримати своїх емоцій і запитань.

- Дівчата, хоч ви поясніть, що тут відбувається? Чому Сем замість тебе за кермом і чому ви без шоломів, і ще, я не можу зрозуміти, чому хлопці перекрили дорогу, при цьому попросивши, щоб охорона тримала Дебі до вашого приїзду? - запитав Едді, при цьому дуже сильно жестикулюючи руками.

Щоб довго не пояснювати, я дала йому листа Сем. Спочатку він не зрозумів, що я від нього хочу, але потім до нього дійшло і він з величезною увагою почав його читати, причому не він один, хлопці теж до нього приєдналися. Спочатку в хлопців був шок, але потім на їхньому обличчі з'явилася величезна злість. Едді спочатку подивився на Сем і показав їй кулак мовляв "ми з тобою ще поговоримо і ти отримаєш". А ось Дебі... я думала, що вони розірвуть, і тут уже, невідомо для чого, біля неї охорона, щоб не втекла або щоб хлопці не прибили. Слава богу, що мізки у них були на місці й вони не зайнялися самосудом, а просто відійшли на невелику відстань, щоб заспокоїтися. Першим трохи прийшов до тями Девід і підійшов ближче до нас, якраз у цю мить я вирішила потеревенити з Дебі і заодно дати Девіду шанс утішити Сем. Подивившись на Девіда поглядом, мовляв "іди обійми її дубина", я пішла у напрямку до Дебі, Емма розумниця зрозуміла мій натяк і через секунду наздогнала мене. Коли ми підійшли до Дебі, охорона трохи розступилася, але так само тримали її за руки, а всі присутні різко замовкли, адже всім хотілося дізнатися, що відбувається. Хоча для них дізнатися, що сірі миші є найкращими гонщицями - це вже величезний шок.