Розмова з матір'ю

Від імені Ітана

Всю дорогу до дому я розмірковував про почуте на сьогоднішньому прийомі й зіставляв факти, як не дивно, все в моїй голові дійшло до логічного пояснення, окрім однієї речі, але з приводу цього треба порадитися з хлопцями. До будинку ми доїхали весело і з вітерцем, адже перегони це наше життя, і пощастило, що кожен із нас поїхав на своїй машині. Припаркувавшись, ми пішли до будинку, при цьому приколюючись і сміючись, як маленькі діти. Чесно, я уявляю, який вигляд це мало з боку. Три здорових чола йдуть і штовхають одне одного. Сміх наш минув, щойно ми піднялися до мене в кімнату, і кожен почав щось обмірковувати, при цьому зручно влаштовуючись у кріслах.

- Ну що, хлопці, як вам прийом? - почав я здалеку.

- Начебто нічого, якщо чесно, це перший прийом, з якого мені не хотілося втекти за п'ять хвилин, - сказав Ноа, знімаючи зашморг із шиї (краватку).

- Згоден з Ноа, а особливо мені сподобався наш танець, але ще більше - вираз обличчя дівчат, коли вони зрозуміли, що ми ті самі хлопці, з якими їм доведеться танцювати, - сказав Девід, блаженно простягаючи ноги на пуфику й нахабно посміхаючись.

- О... так, якби Роуз могла вбивати поглядом, то в залі було б щонайменше десяток трупів і перший був би мій, - сказав я, переодягаючи сорочку на футболку. - Так, хлопці, давайте обговоримо те, що нас мучить із самого прийому.

- Добре. Дивіться, у нас у школі є, за фактом, тільки дві дівчини, які, за нашою інформацією, не беруть участі в перегонах - це Сем і Емма. Так само на перегонах у нас є дві гонщиці, яких в обличчя ніхто не бачив. Але одне не складається в загальну картину, навіщо вони ховаються, якщо з їхніми перемогами на перегонах вони можуть бути найпопулярнішими? - Сказав Девід із задумливим поглядом.

- Тут я згоден, але зауважте, вони не такі дівчата, як більшість оточуючих. Їм не потрібна популярність, вони й так себе впевнено почувають, а після появи Роуз вони ще більше розквітли, це ми могли помітити під час сутички в магазині, і ще я думаю, що їм не дозволяють розкриватися на перегонах, хто вони, задля їхньої безпеки, а знають про їхню таємницю тільки перевірені люди, такі як Едді. - Сказав Ноа і в його словах справді був сенс.

- Припустимо так і є, але ви ж розумієте, що в Едді питати безглуздо, він навряд чи щось скаже, а видавати себе ми теж не можемо, вони повинні самі проколотися. - Сказав я, як само собою зрозуміле.

- Якимось Шерлоком Холмсом себе почуваю, - сказав Ноа і розсміявся.

- Чесно, тут не треба бути детективом, щоб скласти двічі два, тим паче Дамір сам сьогодні проколовся своєю розмовою, так само як і дівчата своєю реакцією, і взагалі, з чого б Дамір так розпитувати про вуличні перегони. - Сказав я, блаженно розтягуючись на ліжку. - Так, із ними розібралися начебто. Тепер нова гонщиця, чесно тут не може бути нікого іншого, окрім як Роуз, і докази, я гадаю, не треба наводити, адже як з'явилась вона в школі, так само з'явилась ця дівчина на перегонах, - продовжив я свою думку.

- Згоден з Ітаном, тут логіка залізна. Тоді пропоную ось що. Увесь тиждень до перегонів стежитимемо за ними, десь та проколяться. - Запропонував Девід.

- Непогана ідея, та ти, Девід, голова, тільки ми ще зробимо ось що, я весь тиждень не буду в школі, а за своїми зв'язками буду дізнаватися все про дівчат, що люблять і чим захоплюються, а, знаючи, чиї вони дочки, самі розумієте, що це буде не просто, - сказав я, подивившись на друзів.

- Згодні, тільки домовся з матір'ю, щоб у тебе не було проблем. - Сказав Ноа і почав підніматися з крісла.

- Це не проблема, - відповів я.

- Що тоді по домівках, у нас попереду важкий тиждень, - сказав Девід і теж почав просуватися до виходу.

- Тоді до завтра, як будете виїжджати зі школи, наберете і я до вас приєднаюся.

- До завтра, - ми потиснули один одному руки й хлопці вийшли з дому, а я пішов назад у свою кімнату, щоб прийняти душ і змити з себе напругу. Але щойно я встав під струмені води, моя підсвідомість почала малювати минулі події цих днів, а особливо Роуз, її тіло, м'яку шкіру, її дотики та палкі поцілунки. Було таке відчуття, що я знову повертаюся в ті моменти, від чого моє тіло почало одразу ж реагувати не хилим збудженням. Не голосно вилаявшись, я витерся насухо рушником і одягнувся в спальні штани, до мене дійшли звуки з першого поверху.
"Невже Мама так швидко приїхала?" - Промайнуло в мене в голові, і я тут же поспішив на перший поверх.

- Мама це ти? - запитав я, підходячи до кухні.

- Так, синку. Я думала тебе немає вдома, - сказала мама втомленим голосом.

- Немає настрою гуляти. Мам, ти себе добре почуваєш? Щось ти не важливо виглядаєш, - подивився я на маму неспокійним поглядом.

- Усе нормально, милий, - мама мляво посміхнулася. Просто трохи втомилася. Ти щось хотів?

- З чого ти взяла? - Хоча чого я питаю, вона завжди бачила мене наскрізь.

- Любий, ти ж знаєш, що мене не проведеш, - ось мама вміла, тільки своїм спокійним і ласкавим голосом зняти напругу.

- Гаразд, посміхнувся я. - Ти мене знову розкусила, можна я цей тиждень не ходитиму до школи? - Із щенячим поглядом запитав я.

- Щось сталося? Ти ніколи про таке не просив, - подивилася вона на мене запитальним поглядом.

- Просто мені потрібно дещо владнати, - брехати матері я не вмів, та й совість не дозволяла.

- Добре, - і все, жодних розпитувань, це дивно, але щойно я хотів сказати їй спасибі й піти до себе в кімнату, як вона подивилася прямо мені в очі, від чого мені стало ніяково. - Синку, тільки не гнівайся, я хочу запитати в тебе, що відбувається між тобою і Розмарі, - не зрозумів, а вона звідки знає. - І не питай звідки я знаю, просто я помітила, як ти дивишся на неї, - я вирішив увімкнути дурника.

- І як же я на неї дивлюся? По-моєму, ти собі щось вигадала, я дивлюся на неї так само як на всіх.

- Не обманюй мене, ти дивишся на неї не так як на всіх. Розкажи мені, може я зможу тобі допомогти порадою, щоб ти зміг у цьому розібратися.