Перший день.Частина перша.

Так, а поки ми їдемо, я вам розповім трохи про своїх батьків... Зараз ми перебралися на місце під назвою "Сонячна Флорида", а перебралися через те, що моя улюблена матуся вирішила тут відкрити ще один бутік, і, як ви зрозуміли, я, як хвостик, скрізь із ними. Чесно, мене це добряче бісить, але зараз же не про мене, вірно? Так ось, що я можу розповісти.   Маму мою звати Джулія Картер. Вона власник половини великих ювелірних бутиків у всій Америці, вона просто акула в цьому бізнесі. Своєю зовнішністю вона обеззброює, а розумом добиває. Ніхто не може перед нею встояти, особливо особи чоловічої статі. А коли вона вмикає свій Англійський шарм, адже родом вона саме звідти, то таке враження, якби люди могли, то все їй віддали б, до того ж безкоштовно. Фігуркою я пішла в неї, за що їй окреме спасибі. Сама мама має дуже ефектний вигляд - руде волосся до лопаток, звісно, не таке густе, як у мене, але все ж таки шикарне, карі очі, суворі та водночас м'які риси обличчя, а коли вона посміхається, то на її обличчі з'являються симпатичні ямочки, завжди підтягнуте тіло, адже не дарма вона ходить на бойові мистецтва. Забула сказати, після того випадку я теж почала їх відвідувати, але справжню причину я батькам не казала, навіщо їх зайвий раз засмучувати, вірно? Так ось тато тепер жартує, що на нас краще не нариватися, інакше від нашого супротивника залишаться одні ріжки та ніжки.

Так, відволіклися від теми, характер у мами суворіший, ніж у батька. Ну, з основного, начебто, поки що все, тепер переходимо до батька. А ось тут починається все найцікавіше. Мій батько - Ібрагім Демір, гроза мафіозного світу, його бізнес побудований на нелегальних справах. Ні, є, звісно, і легальні, але, як ви розумієте, тільки для прикриття. Вони вічно з мамою сперечаються, чиїми стопами я піду, а я що? У мене своя мрія, але про це пізніше. Сам тато родом із Туреччини, коротше, суміш ще та! Англійка і турок, пекуча суміш! Я сама особисто не знаю, чим він займається, але всі його називають "Змій" і бояться до чортиків. Хоча, не дивно, я була разок на його укладанні якоїсь угоди, воно мені не треба було, тому не вдавалась в суть. І чесно, він справді розумом і хитрістю був схожий на змію, такий самий точний, розважливий, а його погляд ух... як згадаю, аж до мурашок. Було таке відчуття, що людина, яка перед ним сидить, це його здобич, до якої він повільно, але впевнено підповзав для того, щоб укусити й впустити свою отруту. Зовнішність, як ви вже зрозуміли, східна. Смаглява шкіра, карі очі, шикарне волосся. Хоч він його і стриже коротко, я точно знаю, що волоссям, шкірою і характером, та й очі більше на його схожі, ніж на мамині, коротше, цими рисами я пішла в нього. Я, як і він, знали, де треба бути добрим, зухвалим, злим, холодним і розважливим. Вдома, звісно, він божа кульбаба, адже порівняно з мамою, він маленька змійка, але що найцікавіше, вони дуже гармонійно пасують одне одному. Тільки ось його манера одягатися завжди дратувала маму, він дуже любить яскраві та насичені тони, і у нього є пристрасть до шарфів. Навіть коли батьки сварилися, мама вічно кричала, що повісить тата на його ж шарфі, але, дякувати ховрахам, у них сварки дуже рідко бувають, чому я шалено рада. Фух... ну, начебто, основне розповіла, та й часу не залишилося, адже я вже під'їхала до місця призначення.

Так це і є те саме пекло під назвою школа. Під'їхавши на стоянку, я помітила ДОХРЕНА крутих тачок, але найбільше мою увагу привернули шість машин, які явно не були звичайної збірки, а під капотом я впевнена нестандартний двигун і при кожній з них встановлені балони із закисом азоту. Так, хороші красуні, але з моєю не зрівняються. Тепер я розумію, що мама мала рацію, що я і тут знайду, з ким поганяти. Знайшовши вільне місце і швидко припаркувавшись, звісно, не забувши заглушити двигун і закрити машину, я розпиздяйською ходою вирушила у бік будівлі, але швидко згадавши, що я маю бути сірою мишею, миттю знітилася, хоча... з моїм яскравим прикидом мене не можна було не помітити. Швидко прокрокувавши під пильним поглядом цих задавак, які називалися учнями, мою увагу привернули дві зовсім непомітні особи, хоча їхній зовнішності міг будь-хто позаздрити. Це були дві блондинки, доволі милі на вигляд, трохи вищі за мене на зріст, з витонченою фігурою, і в обох були зелені очі, але в тієї, що стояла до мене ближче, були не те що зелені, а смарагдово-зелені, а в другої на щоці красувалося невелике татуювання у вигляді Лілії, дуже навіть симпатичне. Було видно, що вони не користувалися авторитетом і їх обходили стороною, але для себе я вирішила, що маю з ними познайомитися. З цими потім, а зараз моя мета - кабінет директора. Я сподіваюся, вона не така сука, як моя попередня директриса. Швидко дошкандибавши до потрібних дверей, я тихо постукала і тут же почула: "Увійдіть".

- Доброго дня, ви Медісон Діас? - ну маломальськи, може секретарка по кабінету начальниці шариться. Всяке буває.

- Здрастуй, так, це я. А ти, я так розумію, Розмарі Демір. - жінка так єхидненько посміхнулася. А вона мені вже подобається.

- Так, і прошу, не називайте мене Розмарі, краще Роуз.

- Домовилися, якщо ти називатимеш мене Медісон. Проходь, сідай. Ти вже бачила свій розклад?

- Дякую. Ні, я щойно приїхала, і одразу до вас.

- Нічого, ось, тримай тоді розклад, і ходімо, я тобі покажу, де твій клас.

- Спасибі, і ще, можна вас попросити, нікому не говорити, що я Демір. Самі розумієте, заходи безпеки.

- Домовилися, тоді й ти виконай моє прохання, після занять зайди до мене, я б хотіла поговорити з тобою про твою матір, чому вона віддає перевагу, адже ми сьогодні з нею маємо зустрітися.

- Ви знаєте мою маму?

- Так, колись ми були найкращими подругами, але життя нас розвело й ось через десять років ми побачимося, так, і хочеться краще пізнати тебе, може, ми подружимося. - тепер зрозуміло чому моя мама посміхнулася, коли я сьогодні вранці назвала її ім'я.

- Ого... Нічого собі. Звісно, після занять я у вас, і я впевнена, що ми подружимося. - посмішка в мене була справді щира. Я відчувала, що вона хороша людина, повірте, я в людях розбираюся, хіба що зі своїм колишнім, але ж у будь-якій ситуації є винятки, але про це більше ні слова.