Книга 15

Ніч давно настала. Дім заснув. Не чутно було розмов сусідів за стінами та звуків телевізорів. Юні геймери відклали навушники й відкинули комп’ютерні мишки, малюки дивилися рожеві сни, а пожовкле кленове листя, падаючи з гілок, нагадувало кисті рук у театрі тіней.

І тим дивніше було почути скрегіт десь ізнадвору. Психолог-криміналіст Ельсінор Берадзе підняв голову від ноутбука. Весь вечір він працював над новою книгою. І в поглинаючій тиші звуки скреготу, який прозвучав, змусили напружитися. Він прислухався. Здалося, що звуки йдуть зі сходового майданчика. Пройшов у коридор, відкрив двері. З майданчика миттєво повіяло холодом. Зробив крок уперед. Спрацювали датчики руху. Автоматично увімкнулося світло на сходових майданчиках.

Він обдивився. Нікого не було. Підійшов до дверей сусідок Майї й Астрід Оберг. Прислухався. За дверима була тиша. Проте скрегіт повторився, і Ельсінор спробував зрозуміти, звідки йде звук. Чоловік жив на останньому, четвертому, поверсі, вище був тільки пожежний вихід. Але звук ішов не звідти.

Він спустився на один сходовий майданчик. Скрегіт зник. Ельсінор завмер. Потім зробив іще один обережний крок. На сусідньому майданчику теж з’явилося світло. І в цю мить зовсім неочікувано Ельсінорові в обличчя полетіло сіра волохата істота з кігтями. Тільки швидка реакція й фізична підготовка врятували чоловіка від сліпоти.

Схопивши агресивного, злісного кота за шкірку, Ельсінор подивився на тварину:

– Отже, це ти, – спокійно мовив він, упізнавши Коефа, кота, який жив із Чеславом Левандовскі, брудним п’яничкою з першого поверху та ганьбою їх двору. – Знову не можеш додому втрапити?

У відповідь кіт невдоволено загарчав і спробував вивернутися. Міцніше стиснувши його, Берадзе спустився сходами. На першому поверсі будинку на Свеавеген було дві квартири. В одній жила сувора, горда, зарозуміла літня леді Маргарета Бекен, у минулому відома у Швеції піаністка, а навпроти було якраз помешкання Чеслава Левандовскі.

Все, що про нього знав Ельсінор Берадзе, то це те, що Левандовскі був п’яним майже завжди, причому невідомо, де він брав алкоголь у вихідні. Адже в неділю магазини «Систембулагет», які торгують алкоголем, були закриті у Стокгольмі.

Берадзе підійшов до дверей квартири Чеслава й тихенько штовхнув їх. Як він і підозрював, вони не були закриті. Зробив крок – і злісна тварина тут же вирвалася з його рук.

Кажуть, домашні улюбленці схожі на господарів за вдачею. Кіт Коеф був найзліснішою істотою на землі, яка колись зустрічалась Ельсінорові, хоча, можливо, цей кіт просто завжди був голодним.

Але Чеслав Левандовскі був невинним сусідом, а в рідкісні моменти тверезости був ще й доволі розсудливою та уважною до деталей людиною. Саме він, зрідка перекидаючись кількома словами з Ельсінором, розповідав секрети сусідів по під’їзду, в якому психолог був відносно новим мешканцем.

Стрибнувши з Ельсінорових рук, Коеф приземлився на тумбочці в коридорі, розсипавши газети, листи й старі світлини, а потім рванув у кухню, де його зазвичай чекала порожня миска. Чоловік почув, як кіт невдоволено перевернув її й затих. Берадзе сів, зібрав газети й фото з підлоги, поклав на тумбу й вийшов із Чеславової квартири. В житлі було важке повітря, таке, яке буває там, де дуже давно не прибирають, не провітрюють, але зловживають алкоголем. Дихати смородом не хотілося, тож він поспішив вийти.

Але тільки він зробив крок на першу сходинку, як почув позаду себе сигнал дверей під’їзду, які відкривалися. Ельсінор різко озирнувся – в отворі, освітленому вуличними ліхтарями, на тлі кленового листя, котре падало, з’явилася висока жіноча фігура, яка спиралася на тростину. Фігура рушила вперед, і м’який погляд шоколадних Ельсінорових очей пересікся з холодним поглядом бурштинових очей Маргарети Бекон.

Гордо піднявши підборіддя, важко дихаючи, леді пройшла мимо нього, залишаючи після себе шлейф сандалових парфумів, у які домішався запах коньяку. Берадзе здивовано припідняв брову. Звідки в такий пізній час могла повертатися Маргарета, трохи п’яна й розпатлана?

Однак потім згадав плітку Чеслава, який одного разу показав на бухгалтера на пенсії із сусіднього під’їзду. Той жив на третьому поверсі й крутив роман із Маргаретою. Ельсінор усміхнувся й пішов сходами наверх. У молодості шведи віддають перевагу навчанню і праці, в середні роки одружуються й виховують деітей, а в похилому віці вчаться любити.

І ця, осіння, любов – прекрасна. Не обтяжені дітьми й побутовими турботами, люди в похилому віці пізнають один одного по-справжньому. А враховуючи те, що в багатьох із них багатий життєвий досвід і цікаві історії, їм є чим поділитися один з одним. Не дивно, що у Швеції так багато клубів різної тематики, де шведи похилого віку можуть знаходити нових друзів і спілкуватися до нескінченности.  

Повернувшись додому, чоловік нарешті ліг спати. Хоча залишилося всього чотири години на відпочинок, він усе-таки зміг поринути у глибокі сни, ті, які огортають нас нереальними, майже казковими подіями, але які ми не пам’ятаємо зовсім, коли прокидаємося. І Ельсінор, прокинувшись уранці від звуку будильника, почувався дитиною, котра категорично не хоче вилазити з теплого ліжка.

Але нині він повинен втрапити до лікаря й нарешті отримати дозвіл вийти на роботу. Смішно, однак, почавши працювати викладачем в університеті із серпня, він через дві перестрілки і два поранення від сили працював місяць, та й то навряд чи. Такий початок кар’єри викладача йому не подобався. І, марно стараючись знайти життєву стабільність, він все-таки намірився виписатися цього дня й завтра приступити до викладання. Й тепер уже точно не звертати з обраного шляху.