Розділ 28

Я відчув, як усередині мене наростає гнів.
— У мене є ідея! — вигукнув я після короткої паузи. — Зараз повернуся! — додав я й поспішно помчав до виходу з квартири.
— Вітю, ти куди? — пролунало вслід бабусине запитання.
Я не відповів. Вийшов на вулицю, сів у свою «Таврію» й помчав уперед.
Приблизно два тижні тому, коли я ввечері таксував біля ресторану, це було хлібне місце, оскільки після приємно проведеного часу чимало заможних людей користувалися моїми послугами таксі.
Одного дня я, як завжди, сидів у машині біля закладу, аж раптом побачив двох хуліганів, які напали на чоловіка. Він дуже добре захищався від нападників. Але один із них раптом дістав ніж і почав вимагати портфель, який тримав чоловік.
Чоловік не хотів його віддавати, але нападник вихопив портфель із його рук і почав тікати. Я швидко вискочив із машини та кинувся навздогін. Наздогнавши втікача, я повалив його на землю.

Співробітники ресторану викликали поліцію. Вони приїхали досить швидко й забрали злодія. Я повернув річ її господарю та вже збирався йти до машини, як чоловік, якому я допоміг, зупинив мене.
— Молодий чоловіче, — покликав він мене.
Тепер світло ліхтарів добре освітлювало його обличчя, і я зміг уважніше роздивитися чоловіка. Трохи повнувате обличчя, сива борода, прямий ніс і карі очі.
Він був одягнений у діловий білий костюм. Під піджаком виднілися чорна сорочка та жилетка. На шиї красувався товстий золотий ланцюг, на руці — золотий годинник, а на пальці — велика золота печатка.