Лера повільно підвелася, зайнявши напівсидяче положення. Раптом відчула, як її тіло пронизав сильний біль. Зламані ребра й рани на її тілі знову нагадали про себе. Вона тихо застогнала.
— Обережно, — сказала жестами літня жінка.
Дівчина щиро обійняла лікарку, тримаючись за Галину Іванівну. І вперше в житті вона відчула себе добре. Вона тихо плакала, бо до неї ніхто ніколи не ставився так, як ця літня жінка.
За все своє життя вона знала лише жорстокість, біль і приниження: спочатку — батько, потім — чоловік, за якого її змусили вийти заміж.
Лера подивилась на жінку й повільно показала жестами: «Дякую вам, ви перша, хто так по-доброму ставиться до мене». У її погляді була щирість, біль і бажання захисту.