— Бреше ваш телефон! — емоційно сказав я.
Чоловік презирливо подивився на мене та холодно промовив:
— Молодий чоловіче, я радив би вам мені не брехати. Моє прізвище — Рогач Вадим Юрійович. Я дуже впливова людина. Якщо дізнаюся, що ви говорите мені неправду, пошкодуєте про це.
Його голос звучав спокійно, але в кожному слові відчувалася погроза.
— Вадиме Юрійовичу! — почувся голос бабусі. — Сталася помилка... У нас її немає.
Було видно з його обличчя, що Рогач не повірив словам бабусі. Хвилину він мовчав, уважно переводячи погляд то на мене, то на неї.
Чоловік ухмильнувся й мовив:
— Що ж, бачить Бог, я хотів по-хорошому, але бачу, що не вийде. Зараз я піду, але обов’язково повернуся. І тоді розмова буде іншою.
Його слова прозвучали як відкрита погроза.
Після цих слів він пішов.
Ба закрила двері за чоловіком, приголомшена розмовою з так званим несподіваним гостем. Галина Іванівна тривожно подивилася на онука й тихо сказала:
— Вітю, мені зовсім це не подобається…
— Ба, заспокойся, — намагався впевнено відповісти хлопець. — Усе буде добре. Я його не боюся. Теж мені — олігарх недороблений… І цю бідолашну я в руки цього звіра не віддам.