У моїй голові мерехтіли думки про цю дівчину. Як рідний батько може продати власну доньку — обурено подумав я про себе.
Мій тато, який постійно бурчить і нагадує, який я «непутящий», насправді любить мене, просто не вміє це показати. За його суворістю ховається турбота. Я тільки зараз по-справжньому це усвідомив.
Стиснувши кулаки, я відчув, як у мені зростає бажання захистити Леру. Загострене відчуття справедливості завжди було мені притаманне — я ненавидів, коли ображають слабших. Тому завжди ставав на захист малих, коли їх задирали хулігани.
Минуло кілька годин, і я повернув свою стару тарантайку в бік бабусиного дому. Коли приїхав, вона подивилася на мене й запитала:
— Хлопче, де ти був?
— Ба, просто блукав містом.
— А як дівчина? — спитав я.
— Не дуже, — зітхнула бабуся. — Вона дуже скалічена, — наголосила лікарка.
— Можна до неї?
— Ні, — відказала ба. — Дай їй відпочити. Тобі наче медом біля неї намазано. Що, сподобалася дівчина? — запитала вона з хитрою усмішкою.
— Ба, звісно ні, — заперечив я. — Не мели дурниць.
— Ну-ну... — з посмішкою не повірила мені буся.