Галина Іванівна обробила всі глибокі рани дівчини — деякі були свіжі, інші вже застарілі. На спині були великі опіки, і вона обережно змастила їх маззю «Рятівник». У Лери були зламані ребра, тому жінка обережно наклала на грудну клітку фіксуючу пов’язку. Дівчина терпіла біль настільки, наскільки це було можливо. Лера плакала тихо, але пронизливо. Жінка зі співчуттям та добротою підтримувала її — тримала за руку, ніжно гладила по обличчю й витирала сльози.
Дякую, — ще раз повторила молода дівчина жестами та подивилася в очі жінці-лікарю. У її погляді було видно глибоку вдячність, беззахисність, страх і втому. Жінка продовжила огляд і виявила у неї струс мозку.
— Голова дуже крутиться? — запитала літня жінка.
— Так, — відповіла жестами Лера, — і нудить, — зізналася вона.
Жінка вколола дівчині знеболювальний укол і уважно подивилася на неї.
— Я закінчила. Тобі потрібно лежати, — показала жінка жестами.